1657 последний год правления Богдана Хмельницкого.
Антон Жданович 16557 Киевский полковник. Наказной гетман Войска Запорожского.
Григорий Лесницкий 1657
Юрий Хмельницкий 1657
Иван Выговский 1657-1659
Григорий Гуляницкий 1659
Иван Беспалый 1658—1659
Юрий Хмельницкий 1659—1663 2-й раз
Павел Апостол 1659 Наказной гетман. Гадячский и Миргородский .
Тимофей Цецюра 1660 Наказной гетман. В 1660 году принимал участие в походе Василия Шереметева против Польши
Гетманы Правобережной Украины
Павло Тетеря 1663—1665
Степан Опара В 1665 году провозгласил себя гетманом Правобережной Украины
Пётр Дорошенко 1665—1676 При поддержке Турции и Крымского ханства пытался овладеть Левобережной Украиной.
Иван Белковский 1668 Гетман Запорожских казаков
Григорий Дорошенко 1668 Брацлавский полковник. Наказной гетман у гетмана Петра
Дорошенко. Брат гетмана.
Дорошенко. Брат гетмана. Яков
Лизогуб 1670—1673. Черниговский полковник. Наказной гетман у гетмана Петра Дорошенко
Михаил Ханенко 1669—1674
Остап Гоголь Гоголь Євген. 1675—1679
Степан Куницкий 1683—1684
Андрей Могила 1684—1689
Одним з найхарактерніших проявів національного життя в Україні було пробудження соціальної активності українського селянства.
У 1902 році Східна Галичина була охоплена сільськогосподарським страйком, в якому взяли участь близько 200 тисяч селян. Основними вимогами страйкарів були піднесення заробітної плати польськими поміщиками під час сільськогосподарських робіт та припинення втручання польської адміністрації в еміграцію селян і робітників в Америку. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер і був спрямований проти польського панування в краю. Він завершився повною перемогою селян і показав зразок національної солідарності.
Політична мобілізація галицького селянства стала великим здобутком українського національного руху. За два передвоєнні десятиліття на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило загальний баланс сил двох головних галицьких національностей: якщо польська еліта, зберігаючи свою політичну монополію в краю, й далі переважала українську, то українське селянство своєю організованістю і національною свідомістю значно перевищувало польське.
Усі свої здобутки українцям доводилося виборювати у впертій боротьбі з польською адміністрацією та польськими політичними силами краю.
Українсько-польські стосунки на початку ХХ століття набрали гостро конфліктного характеру, характеру неоголошеної війни, найвиразнішими проявами якої стали замах на Івана Франка 1897 року, криваві розправи над українськими виборцями, вбивство галицького намісника графа Андрія Потоцького українським студентом у 1908 році та вбивство польськими студентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка у 1910 році.
Політична боротьба точилася навколо двох питань: створення українського університету у Львові та проведення виборчої реформи, яка б збільшила представництво українців у галицькому сеймі. У лютому 1914 року завдяки активним діям митрополита Андрія Шептицького був укладений польсько-український компроміс, згідно з яким українці повинні були одержати третину місць у галицькому соймі і повноправне представництво у різних соймових комісіях. Польсько-український компроміс сильно підважив монополію поляків на владу, передусім в освітніх і культурних питаннях. Поляки зобов’язалися не чинити перешкод заснуванню українського університету у Львові.
У березні 1913 р. виникло військове товариство "Січові стрільці". До початку першої світової війни таких товариств налічувалось близько ста.
"Січі" вели культурно-освітню роботу. Вони, зокрема, брали участь у шевченківських ювілеях. З їх ініціативи були відкриті пам'ятники Т. Шевченку у Вовчинці, Надієві, Микулинцях, Вовчківцях, Косові та в інших містах і селах Галичини. 100-річний ювілей Кобзаря вони використали і в політичних цілях. 28 червня 1914 р. спортивні й військові "Січі" провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України.
Війна і наступні національні змагання стали великим випробуванням для українського народу. Західноукраїнська Народна Республіка перейняла найкращі традиції національної солідарності й організованості, характерні для передвоєнного українського руху в Галичині. ЯКЩО ВІДПОВІДЬ НЕ СПОДОБАЛСАСЯ ТО МОЖУ СКИНУТИ ІНУШУ!
