Якщо на перших порах Галичина ще зберігала деяку автономію, то в 1434 р. вона була повністю інкорпорована до складу Польського королівства і разом з Львівською і Перемишльською землями перетворена у "Руське воєводство".
У 1471 р. було ліквідовано і Київське князівство. З цього часу, як свідчить літопис, "у Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи". Таким чином, Волинь, Київщина, Поділля перетворювалися на воєводства з намісниками-воєводами на чолі.
Колонізація українських земель, ополячення та окатоличення українського народу, наступ на його культуру підкріплювалися Берестейською церковною унією. У 1596 р. в Бересті (Бресті) на уніатському соборі було підписано угоду про унію православної церкви України і польської католицької церкви на умовах залежності від папи римського із збереженням у межах Київської метрополії адміністративної та обрядової автономії.
Разом з тим Люблінська унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Від цього часу українські землі перейшли до короля на правах коронних, польська шляхта отримала право володіти маєтками на всій території Речі Посполитої.
чем смогу
Объяснение:
При Константине произошли большие перемены в положении христиан. К IV веку их было много уже во всех провинциях империи. У христиан было и собственное устройство – церковь. В каждом городе верующие выбирали одного или нескольких священников. Священники всей области совместно выбирали «областного» руководителя христиан. Он назывался епи́скоп (по-гречески – надзиратель).
Епископы старались убедить римские власти в том, что христиане для них не опасны. Они не раз повторяли: «Мы молимся об императорах и их слугах». Но долгое время христианам не верили, всячески их притесняли.
И только при Константине преследования христиан прекратились. Более того, в 313 году император издал указ, он назывался Мила́нский эди́кт, разрешающий христианам строить храмы и открыто молиться.