Україна мала тісні зв'язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов'янського друкування кирилицею.
У 1491 р. у Краківській друкарні було надруковано "Октоїх", "Часослов", а в 1495 р. у Чорногорії - "Псалтир". Ці книги поширилися в Україні. На початку XVI ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гуманіст Франциск Скорина. Протягом 1517-1518 рр. у Празі кирилицею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно - "Апостол". У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі.
У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу.
Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії.
Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідомішою є "Дума про козака Голоту".
В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому ХІV - ХV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі.

Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник "Ізмарагд" на морально-побутові теми, збірник повістей "Александрія" про Олександра Македонського, повісті про Троянську війну.
З'являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на архітектуру.
До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжети-композиції "Різдво Христове" і "Успіння Богородиці" у Кирилівській церкві в Києві (XIV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XII ст.) і Вірменського собору у Львові (ХІV - ХV ст.). Дістали поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців вирізняється Петро Ратенський, який намалював ікону "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві.
Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцювальний фольклор, гра на бандурі.
Объяснение:
ответ:На Земских соборах обсуждались и решались важнейшие вопросы внутренней и внешней политики России. Земские соборы созывались в ходе коронации Фёдора Ивановича (1584), Алексея Михайловича (1645), при поставлении правительницей Софьи Алексеевны (1682); на Земских соборах избирали на царство Бориса Годунова (1598), Василия Шуйского (1606), Михаила Фёдоровича (1613), Ивана V и Петра I (1682); подтвердили низложение царя Василия Шуйского и передачу верховной власти «Семибоярщине» (1610); разрабатывали условия избрания на русский трон польского королевича Владислава (1610). Земский собор 1619 санкционировал избрание на Освящённом соборе патриархом Филарета, подчеркнув тем самым его реальный статус соправителя царя Михаила Фёдоровича. Земские соборы подготовили ряд важнейших реформ. Земский собор 1549 рассмотрел и утвердил реформу местного управления, наметил другие преобразования. 3 января 1565 Земский собор дал согласие царю Ивану IV на введение опричнины. В 1613 – 1622 Земские соборы занимались финансовой и налоговой политикой (решения Земских соборов о взыскании «пятинных», «запросных», «сошных» денег и других сборов и «запасов»), разрабатывали меры по ликвидации последствий интервенции начала XVII в., регулировали поземельные отношения, укрепляли основы феодального землевладения (проведение нового описания и дозоров в уездах, сыск посадских людей – закладчиков и др.). В 1681 – 1682 Земские соборы отменили местничество и наметили военные, финансовые и государственные реформы. На Земских соборах приняты светские и церковные кодексы [Судебник 1550, «Стоглав» (1551), Соборное уложение 1649]. На судебных Земских соборах заочно обвинены и осуждены А. Ф. Адашев и Сильвестр, низведён с престола митрополит Филипп (судебно-церковные Земские соборы 1560, 1568), обвинён в заговоре против Лжедмитрия I и осуждён князь Василий Шуйский (судебный Земский собор 1605), приговорён к смертной казни (1607) Илейка Муромец («царевич Пётр»). Деятельность некоторых Земских соборов связана с принятием мер по подавлению казацко-крестьянского восстания во главе с И. М. Заруцким (1614), движений казаков в замосковных и городах (1614), Псковского восстания 1650. Во внешней политике особое внимание уделялось русско-польским (1566, 1580, 1591, 1610, 1611, 1621, 1622, 1651, 1653, 1683 – 1684) и русско-шведским (1616) отношениям, в том числе нарушениям Речью Посполитой Деулинского договора 1618 и Поляновского мира 1634. В 1642 Земский собор, рассматривал вопрос о принятии Азова в состав Российского государства, в 1653 принял решение об объявлении войны Речи Посполитой и о принятии Украины в российское подданство (состоялось в 1654). Так называемые войсковые соборы («собрания», «совещания») и некоторые Земские соборы были посвящены организации походов на Казань (1550, 1552), реформе пограничной службы (1571), военным действиям против войск Крымского ханства (1598, 1604, 1637 и др.), вторжению королевича Владислава (1618) и др
Объяснение:
Объяснение:
Мари Франсуа Аруе (будущий Вольтер) родился 21 ноября 1694 года в одном из округов Парижа в семье нотариуса и сборщика налогов Франсуа Аруе. Его мать Мари Маргерит Демар была дочерью секретаря уголовного суда. Семья Вольтер вела жизнь добропорядочных буржуа. Гораздо позже будущий философ отказался от своего отца и объявил себя незаконнорожденным отпрыском шевалье де Рошбрюна, нищего мушкетера и поэта, поскольку жизнь рантье и буржуа вызывала в молодом человеке протест, с которым он не мог мириться.