Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігуПерші згадки про характерників датовані XIX століттям у творах українських літераторів.
Польський історик Бартош Папроцький (1540–1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, у кого влучали кулі, гинули на місці[3][4].
Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та відомі полковники були характерниками. Серед них — Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у понад 100 битвах і не мав жодної поразки. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Османський султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:
Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої до відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, ку
Монгольское завоевание оказало влияние и на общественные отношения в завоеванных землях. в скотоводческих регионах законсервировались раннефеодальные отношения. однако монголы заимствовали у тюркских народов систему – икту, вакуф, мильк и другие. главным же последствием на первом этапе завоевания стало разделение родственных тюркских народов в рамках новых административных границ, что к разобщенности населения в этническом, хозяйственном, культурном плане. к положительным последствиям можно отнести постепенное преобладание интеграционных процессов на втором этапе, введение централизованной власти. значительная часть населения эмигрировала за пределы родины, спасаясь от чужеземцев. большой процент эмигрантов составили кипчаки, за пределами родины не затерявшиеся, сумевшие адаптироваться в новых, кардинально отличавшихся от степных условиях. к концу xiii века население каира достигло 1 миллиона человек, в основном за счет эмигрировавших тюрков, деятели культуры, науки из городов бежали в делийский султанат, ставший к середине xiii века одним из центров мусульманской культуры. именно они пришли к власти в египте, делийском султанате, заняли видные посты при правителях ирана, закавказья и так далее. монгольское завоевание стало огромным потрясением для народов, населявших казахстан, однако это этап развития, который пережила наша земля на пути к созданию казахской государственности.
17 век называют бунташным веком, хотя в начале 18 произошло гораздо больше восстаний, чем ща весь 17. Соляной бунт. Подняли цену на соль. Соответственно люди могу купить ее в меньших количествах, чем нужно. А с соли на зиму солили еду. А тут соответственно создаётся огромная проблема. Название исходит из причины. Медный бунт. Государству не хватало денег. Оно решило сделать медные деньги и в этом эквиваленте выдать зарплату воинам. Понятно, что медные деньги по ценности меньше серебряных, а значит зарплата вообще нищенская. Естественно бунт.
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігуПерші згадки про характерників датовані XIX століттям у творах українських літераторів.
Польський історик Бартош Папроцький (1540–1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, у кого влучали кулі, гинули на місці[3][4].
Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та відомі полковники були характерниками. Серед них — Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у понад 100 битвах і не мав жодної поразки. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Османський султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:
Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої до відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, ку