Європейські революції 1848-1849 — загальне найменування революційних рухів, що виявилися у формі непокори владі, збройних повстаннях, декларування нової державності в європейських країнах в середині XIX століття.
У 1848-1849 рр. у країнах Західної і Центральної Європи спалахнули нові буржуазні революції. Вони охопили Францію, Німеччину, багатонаціональну Австрійську імперію та італійські держави. Ніколи ще Європа не бачила такого розмаху народних виступів, подібного піднесення національно-визвольної боротьби поневолених народів. Хоча у різних країнах гострота боротьби та перебіг подій були не однаковими, для сучасників було цілком очевидно, що революція набула загальноєвропейського масштабу.
У цей час в Європі ще панували феодально-абсолютистські порядки, а соціальне гноблення тісно перепліталося з національним. Під час революції злилися воєдино боротьба різних верств проти феодально-абсолютистських установ, за демократизацію суспільного ладу, виступи робітників і повстання селян, національно-визвольна боротьба народів і могутній об’єднавчий рух у Німеччині та Італії.
Початок революційного вибуху прискорили неврожайні роки і голод 1845-1847 рр., економічна криза, що охопила в цей час відразу декілька країн.
Революції 1848—1849 років (відома під назвою «Весна націй» та «Народна Весна») — низка революцій, що сталася в Європі у 1848 році. Весна Націй досі залишається наймасштабнішою у європейській історії хвилею революцій, проте у зв'язку з політичними реакціями, у всіх випадках влада була відновлена протягом року[1].
Революції були демократичними по своїй природі, ставлячи за основу знищення феодальної форми правління і створення незалежних національних держав[2].
Революційна хвиля зародилася в Франції на початку року та швидко поширилася на більшу частину Європи та частину Латинської Америки. Були охоплені близько 50 країн, революціонери не мали зв'язку між собою та не співпрацювали, діючи незалежно[2].
Шість чинників були основними: поширене невдоволення політичним курсом, вимоги вагомішої участі народу в управлінні країнами, вимоги вільної преси, вимоги робочого класу, поширення націоналізму і перебудова політичної системи серед монархів, аристократії, армії, церкви та селянства[2
Это было в 16 веке, короля звали Генрих 8 Тюдор и его власть была достаточно крепкая и сильная, настолько, что он даже мог позволить себе пойти на конфронтацию с Римским Папой и поменять религию в стране с католицизма на англиканство (провести реформацию церкви в Англии) , сделав религию послушным инструментом в своих руках.
Не знаю зачем Вам понадобился король Западно-Франкского королевства Людовик 4 Заморский, который жил в 10 веке (тогда и Франции еще как государства то не было) , но его власть как короля была слабая, т. к. это был период расцвета феодальной раздробленности.
Предполагаю, что Вы немного в нумерации заблудились и скорее всего Вам нужен Людовик 14.
Правление Людовика 14 - вершина абсолютной монархии, ее апофеоз, выраженный словами самого Людовика 14 : "Государство - это я! "
Изабелла Кастильская и Фердинанд Арагонский, заключив политико-династический брак, объединили два испанских королевства в одно и объединенными усилиями успешно завершили Реконкисту - в 1492г. пал последний оплот мавров в Испании, арабское владычество в Испании закончилось навсегда, а Испания стала единым королевством - как тут не укрепиться центральной (королевской) власти и ее аппарату для плодотворного управления страной.