Україна мала тісні зв'язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов'янського друкування кирилицею.
У 1491 р. у Краківській друкарні було надруковано "Октоїх", "Часослов", а в 1495 р. у Чорногорії - "Псалтир". Ці книги поширилися в Україні. На початку XVI ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гуманіст Франциск Скорина. Протягом 1517-1518 рр. у Празі кирилицею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно - "Апостол". У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі.
У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу.
Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії.
Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідомішою є "Дума про козака Голоту".
В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому ХІV - ХV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі.

Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник "Ізмарагд" на морально-побутові теми, збірник повістей "Александрія" про Олександра Македонського, повісті про Троянську війну.
З'являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на архітектуру.
До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжети-композиції "Різдво Христове" і "Успіння Богородиці" у Кирилівській церкві в Києві (XIV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XII ст.) і Вірменського собору у Львові (ХІV - ХV ст.). Дістали поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців вирізняється Петро Ратенський, який намалював ікону "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві.
Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцювальний фольклор, гра на бандурі.
Объяснение:
Вели́кое кня́жество Лито́вское — восточноевропейское государство, существовавшее с середины XIII века по 1795 год на территории современных Белоруссии (полностью), Литвы (за исключением Клайпедского края), Украины (бо́льшая часть, до 1569 года), России (юго-западные земли, включая Смоленск, Брянск и Курск), Польши (Подляшье, до 1569 года), Латвии (частично, после 1561 года), Эстонии (частично, с 1561 по 1629 годы) и Молдавии (левобережная часть Приднестровья, до 1569 года). Обширные земли Руси, попавшие под власть Великого княжества Литовского и составлявшие львиную долю его территории, именуются Литовской Русью.
4,3/5
15
Андрейкаканарейка
хорошист
7 ответов
1.4 тыс. пользователей, получивших помощь
1. Образование Советов и органов Временного правительства в Казахстане в годы Февральской революции.
В феврале 1917 г. в России свершилась буржуазно-демократическая революция, пала монархия. Весть о событиях в Петрограде население Казахстана восприняло с ликованием.
В марте-апреле 1917 г. повсеместно были созданы Советы рабочих и солдатских депутатов. В отдельных городах (Уральск, Верный, Акмола, Семипалатинск, Аулие-Ата) появились киргизские (казахские) национальные комитеты. Одновременно с Советами действовали органы Временного правительства. В Казахстане, как и во всей стране, установилось двоевластие.
Действия Временного правительства
· 20 марта 1917 г. были отменены всякие ограничения в правах российских граждан, обусловленные принадлежностью к тому или иному вероисповеданию или национальности.
· Было принято решения о возвращении на Родину реквизированных для работ на фронте инородческих рабочих дружин
Возвращение тыловиков и их влияние на революционный процесс. Огромное влияние на рост политического сознания тыловиков оказывало их общение с русскими рабочими, солдатами.
· В июле 1917 г. в Верном бывшие «реквизированные рабочие» создали Союз чернорабочих. В Сергиополе (Аягуз) 800 солдат-фронтовиков и мобилизованных «на тыловые работы» казахов объединились в «Русско-мусульманскую солдатскую организацию». В Петропавловске был организован Союз молодых извозчиков.