Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково.
Это первая картина, принесшая Илье Репину (1844-1930) большой успех. Идея сюжета пришла ему еще во времена учебы в Академии Художеств. Прогуливаясь по набережной Невы, он был поражен видом бурлаков, из последних сил тянувших тяжелую ношу рядом с беззаботно прогуливающимися горожанами.
Сам художник был выходцем из небогатой семьи: сын военного, уроженец города Чугуев, он сочувствовал положению бедняков. Сюжет картины резко контрастировал с традициями академической живописи, где предпочитались «возвышенные» сюжеты из мифологии и истории. Репин же выбрал тему, передающую «правду жизни», с претензией на социальную критику. Его «Бурлаки» стали метафорой тяжкой доли целого народа.
На Всемирной выставке 1873 г. в Вене картина завоевала бронзовую медаль и была куплена за 3000 рублей великим князем Владимиром Александровичем.
Основные этапы римской государственности.
1) Царский период (VIII — VI вв до н. э.) — с образованием поселения Рим, начинается отсчёт первого периода истории государства Рим (753 — 509 гг. до н. э.) - царский, складывается государство Рим. Значение родового собрания было невелико, особенно во время военных походов. Основная власть у царя и сената. Затем родовое собрание формируется в государственное учреждение. Источники права: Правовые обычаи; Акты римских царей; Законы 12 таблиц; Акты Сената («Сенатус-Консульты»); Акты магистратов (Эдикты магистратов).
2) Период расцвета Римского права (классический период) — период Республики (V — I вв до н. э.). Становление и утверждение республики 509 — 27 гг. до н. э. Характеризуется борьбой плебса и патрициев. Возрастание значения частной собственности; расширение территориальных границ Римского государства, завоеванием им сначала Италии, а затем и всего Средиземноморья. Наряду с правом граждан (ins civile) появляется право народов (ins gentium), возникает и становится все более важной деятельность профессиональных римских юристов.
3) Период после классический (III - V вв.) - период Империи, который делится на принципат (I в до н. э. - IIIв н. э.) и доминат (III в н. э. - Vв н. э.). Принципат — переход от республики к монархии — царь становится первым среди равных. Доминат — абсолютная монархия, до конца римской империи. Возникает потребность в кодификации права («Дигесты», «Институции Гая»).