Па́м'ятка культу́рної спа́дщини — об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.[1]
Па́м'ятка культу́ри — визначна споруда, археологічний об'єкт або витвір мистецтва, що є частиною культурного надбання (культурної спадщини) країни, людства загалом (пам'ятка історії, літератури, мистецтва, мови, права тощо) і охороняється законом. Залежно від наукової, історичної і художньої цінності пам'ятки культури бувають світового, державного і місцевого значення.
На державному обліку в Україні перебуває 152 тис. пам'яток культурно-історичної спадщини, з яких 56 тис. — пам'ятки історії, 7 тис. — пам'ятки монументального мистецтва, близько 15 тис. — пам'ятки містобудування та архітектури. Нерухомі святині зберігаються просто неба, інші пам'ятки історії, матеріальної та духовної культури нації — у музеях України.
Українське законодавство розрізняє 8 видів пам'яток[2]:
Археологічні
Історичні
Монументального мистецтва
Архітектури
Містобудування
Садово-паркового мистецтва
Ландшафтні
Об'єкти науки і техніки
Объяснение:
Объяснение:
Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, північнно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. В сучасних межах охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької області, західну, центральну, східну, південну частини Білгородської, південні частини Воронізької, та Курської областей.
Зараз (та за часів СРСР) частини Слобожанщини, що входять до Росії, належать до Центрально-чорноземного економічного району Росії, але в часи Російської імперії вся Слобожанщина разом із північною половиною України входила до Малоросійського економічного району.
Причини Великої французької революції кінця XVIII століття:
1) Феодальний лад гальмував розвиток промисловості і торгівлі;
2) поділ суспільства на стани;
5) політична безправність більшості населення Франції;
7) боротьба дворянства за власні права привілеї.