у культурному розвитку україни xiv–xv ст. відбувалися неоднозначні, суперечливі процеси, обумовлені різними історичними чинниками. стримуючими, дестабілізуючими культурний процес чинниками стали: падіння візантійської імперії, що позбавило православ'я зовнішньої опори; відсутність власної державності; наступ католицької церкви; татарські напади. проте зникнення візантійського впливу спричинило початок активного засвоєння, на ґрунті києво-руської духовності, надбань західноєвропейської культури. піднесенню української культури сприяли: технічний прогрес; виникнення друкарства; розвиток в україні гуманістичної думки під впливом європейського відродження.
у xiv–xv ст. на українських землях продовжувала розвиватися освіта, яка, спираючись на давньоруську традицію, активно запозичувала західноєвропейський досвід. у цей період вчителями продовжувало залишатись духівництво, яке навчало дітей при церквах. заможні люди наймали дяків для навчання. богослужебні книги використовувалися як підручники. дітей навчали читання, письма і церковного співу. подальшу освіту бажаючі здобували самостійно. насамперед вивчали грецьку та латинську мови. із xiv ст., за відсутності власних вищих навчальних закладів, українці активно починають здобувати освіту в європейських університетах: краківському, паризькому, падуанському, болонському, гейдельберзькому, празькому та ін.
у цей період помітно активізувалася діяльність українських учених на теренах європейської культури. найвизначнішим серед них вважався вчений-астроном (астролог), перший з відомих докторів медицини і філософії, ректор болонського університету юрій катерман (драгобич) (бл. 1450–1494 він був автором першої друкованої книги українського автора "прогностична оцінка 1483 р.". крім названої праці, перу вченого належать сім трактатів, ряд віршованих промов і послань до папи римського. усі вони написані латиною, але незмінним залишався підпис: "юрій з драгобича, русин".
Жена посадника исаака андреевича, ставшая после смерти мужа во главе литовской партии в новгороде; известна более под именем марфы посадницы. личность ее, по памятникам, рисуется не отчетливо; видно, что она была женщина умная, энергичная и любившая свободу. падения новгорода летописец начинает с 1471 г., со времени первого похода иоанна iii на новгород. в объяснение этого падения он приводит, между прочим, рассказ о сношениях марфы с казимиром, королем польским и великим князем литовским, что он называет изменой не только московскому князю, но и православию. в новгороде составилась значительная партия союза с казимиром, и во главе этой партии в начале княжения иоанна iii стояли борецкие. чувствуя за собой силу, партия борецких часто наносила оскорбления московским наместникам и довольно грубо отвечала на требования иоанна. в 1471 г. при выборе архиепископа жребий выпал не на ключаря пимена, любимца марфы, а на феофила, тяготевшего к москве. этим обстоятельством борецкая воспользовалась для окончательного разрыва с москвой: на бурном, по сказанию московского летописца, вече партия ее взяла верх, и к казимиру было отправлено посольство с предложением быть главою новгорода на основании древних установлений его гражданской свободы. иоанн пошел походом на новгород и в нескольких сражениях совершенно рассеял новгородскую рать, не подкрепленную казимира. новгород должен был подчиниться москве и присягнуть иоанну как своему верховному судье. на политическую свободу новгорода и на право его во внутренних делах иоанн не посягнул, но это не успокоило марфу и ее партию. к тому же новые обещания со стороны казимира не прекращались. партия литовская опять стала усиливаться и брать верх над московской. возникли столкновения между той и другой, и жалобы угнетенных призвали иоанна в новгород (1476). после того многие обиженные из новгородцев сами стали ездить в москву и искать там у великого князя . иоанн, знавший о сношениях партии борец-кой с казимиром и их приготовлениях и решившийся покончить с вечевой общиной, отправил посла в новгород спросить: какого государства хотят новгородцы, т. е. не желают ли они иметь великого князя как государя самодержавного, единственного законодателя и судью? такой вопрос поверг новгородцев в сильное смущение; всеобщим испугом воспользовалась партия марфы, подняла волнение, во время которого были перебиты многие из более ревностных сторонников москвы, и вновь обратилась за к казимиру. казимир, как и раньше, далее обещаний не шел, и новгород, несмотря на все противодействие марфы и ее партии, без борьбы впустил войска иоанна. на другой день по вступлении в город, 2 февраля 1479 г., иоанн приказал схватить марфу с ее внуком и многими боярами и отправить в москву; ее имения стали достоянием иоанна. незадолго до этого преподобный зосима, чудотворец соловецкий, прибыл в новгород ходатайствовать за свой монастырь, от которого слуги новгородских бояр отнимали угодия, необходимые для прокормления братии. святого отца пригласила к обеду марфа, которая вместе с некоторыми боярами по неразумению, своекорыстию и гордости не благоприятствовала основанию монастыря на соловецком острове. во время пиршества было преподобному видение: почудилось, будто шесть знаменитых бояр сидят без голов. пораженный этой картиной, святой прослезился и не мог ни пить, ни есть. никому он в это время ничего не сказал, но после открыл тайну ученику своему даниилу. вскоре видение преподобного оправдалось: великий новгород был взят царем иоанном iii, и те бояре, которых преподобный видел без голов, были казнены. марфу же сослали в , а дом ее разрушили до основания. из москвы марфа была отвезена в нижний новгород, при пострижении в монахини наименована марией и заключена в тамошний девичий монастырь. год смерти ее неизвестен
ответ:
у культурному розвитку україни xiv–xv ст. відбувалися неоднозначні, суперечливі процеси, обумовлені різними історичними чинниками. стримуючими, дестабілізуючими культурний процес чинниками стали: падіння візантійської імперії, що позбавило православ'я зовнішньої опори; відсутність власної державності; наступ католицької церкви; татарські напади. проте зникнення візантійського впливу спричинило початок активного засвоєння, на ґрунті києво-руської духовності, надбань західноєвропейської культури. піднесенню української культури сприяли: технічний прогрес; виникнення друкарства; розвиток в україні гуманістичної думки під впливом європейського відродження.
у xiv–xv ст. на українських землях продовжувала розвиватися освіта, яка, спираючись на давньоруську традицію, активно запозичувала західноєвропейський досвід. у цей період вчителями продовжувало залишатись духівництво, яке навчало дітей при церквах. заможні люди наймали дяків для навчання. богослужебні книги використовувалися як підручники. дітей навчали читання, письма і церковного співу. подальшу освіту бажаючі здобували самостійно. насамперед вивчали грецьку та латинську мови. із xiv ст., за відсутності власних вищих навчальних закладів, українці активно починають здобувати освіту в європейських університетах: краківському, паризькому, падуанському, болонському, гейдельберзькому, празькому та ін.
у цей період помітно активізувалася діяльність українських учених на теренах європейської культури. найвизначнішим серед них вважався вчений-астроном (астролог), перший з відомих докторів медицини і філософії, ректор болонського університету юрій катерман (драгобич) (бл. 1450–1494 він був автором першої друкованої книги українського автора "прогностична оцінка 1483 р.". крім названої праці, перу вченого належать сім трактатів, ряд віршованих промов і послань до папи римського. усі вони написані латиною, але незмінним залишався підпис: "юрій з драгобича, русин".