Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії
Тюркский каганат (552-603 гг) был тюркским каганатом, образованным в результате междоусобных войн в начале 7-го века (593–603 гг.) после Гектюркского каганата (основан в 6-м веке). В Монголии кланы раскололись на два государства - восточное и западное. Наконец, восточно-тюркская власть была поглощена китайской империей Тан.
В 552-555 годах Гоктюрки заменили Руран в Монголии, образовав Тюркский каганат. Они быстро распространились на запад до Каспийского моря. Между 581 и 603 годами Западно-Тюркский каганат в Казахстане отделился от Восточного каганата в Монголии. В начале периода китайцы были слабыми и отдавали дань туркам. Китайцы укрепились и свергли восточных турок в 630 году.
Первый Тюркский каганат распался в 581 году, после чего последовала серия конфликтов и гражданских войн, которые разделили государство на Восточно-Тюркский каганат и Западно-Тюркский каганат. Восточно-Тюркский каганат был покорен династией Тан в 630 году, а Западно-Тюркский каганат распался примерно в то же время. Второй Тюркский каганат возник в 682 году и просуществовал до 744 года, когда он был свергнут уйгурами, другой тюркоязычной группой.
В период своего расцвета Тюркский каганат контролировал обширную территорию, простиравшуюся от Восточной Европы до самого северного Китая. Их империя установила контакт со многими культурами, включая Персию, и движению культурных концепций из одной области в другую. Их религия, тенгрианство, форма шаманизма, сосредоточенная на небесном божестве, включает в себя элементы, которые напоминают концепции конфуцианской и индуистской мысли.
Объяснение:
в 1552 году для укрепления восточных границ[9] и расширения территории Российского государства, который стал логическим завершением третьего Казанского похода (июнь—октябрь 1552 года) Ивана Грозного и положил конец существованию Казанского ханства как самостоятельного государства, после этого оно вошло в состав Русского государства.