На основі маловідомих широкому загалу документальних матеріалів проаналізовано причини та наслідки розбрату серед членства ОУН у 1940 році.
Analyses the reasons and the consequences of the disorder among the members of
the OUN in 1940 on the grounds of the documentary materials which are little known
to the general public.
В історії України дуже тісно переплелося героїчне і трагічне. Аналізуючи постійну
боротьбу протягом століть української нації за волю та незалежну державу, можна зробити
висновок, що зовнішні чинники мали безпосередній вплив та інспірували внутрішні протиріччя, розпалюючи розбраті в нашому національному проводі, уміло застосовуючи давній
імперський принцип: “Поділяй та володарюй!” Це було однією з основних причин втрати
державності в минулому.
В новітній історії України особливу увагу привертає до себе розкол в Організації
Українських націоналістів (ОУН), який відбувся 60 років тому в 1940 році. Слід зазначити,
що на початку Другої світової війни ОУН була єдиною масовою військово-політичною силою, яка могла змобілізувати націю на боротьбу за незалежну Українську державу. Маючи
дводесятилітній досвід діяльності (ОУН повстала на базі Української Військової Організації, яка була створена в 1920 році), чисельністю до 20 тис. добре вишколених і національно
свідомих кадрів; успішно функціонуючу організаційну структуру, що розбудувала свої
клітини на рідних землях і в середовищі української еміграції; спираючись на фінансову
базу українців США та Канади; нав'язавши контакти з військово-політичними колами
Литви, Хорватії, Німеччини, Італії, Англії, Фінляндії, Японії та інших держав, що лояльно
ставилися до української справи. Бойове хрещення діячі ОУН отримали у березні-квітні
1939 року, захищаючи із зброєю в руках незалежність Карпатської України. Очевидно, що
українсько-мадярська війна стала прологом світової бойні, привернувши увагу багатьох
держав до вирішення українського питання в майбутньому устрої Європи. Минає півроку
від початку світової війни, і таку сильну, спеціально змобілізовану для таких подій
військово-політичну потугу поражає розкол, який відбувся з лютого по серпень 1940 року і
беззаперечно негативно відбився на тогочасному українському національно-визвольному русі.
Объяснение:
У II ст. Римська імперія досягла кульмінації розвитку. На початку століття правив імператор Трояк (98-117), під час правління якого зовнішня політика стала наступальною.
Особливо небезпечним для Риму було Дакійське царство. 101р. царя Дакії Децебал а було розбито і він був змушений укласти мир. До римлян переходила частина території Дакії, а 105 р. розпочалась нова війна, що закінчилась у 106 р. приєднанням до Риму всієї Дакії.
Данія - область, яка займала територію Трансільванії, Малої Валахії, частину Великої Валахи та Вакату, отримала назву від імені дакійських племен, що жили там. Даки - група північно-фракійських племен. Уперше про Дакію згадує Юстин при описанні їх війни з бастарнами. Усередині І ст. до н. е. ватажок одного з дакійських племен - Буребіста - об'єднав майже всю Дакію і створив велику армію. Він загрожував навіть римським володінням на південь від Дунаю. У44 р. до н.е. племінне об'єднання даків розпалося. У І ст. до н.е. й у І ст. н. е. римляни, скориставшись міжусобною боротьбою дакійських племен, здійснили кілька походів на північ від Дунаю з метою завоювання Данії. Найбільшого розквіту країна зазнала за часів Децебала (87-106рр. н.е.), який зумів об'єднати даків, створивши могутню державу, здатну тривалий час протидіяти римлянам. Тільки в результаті двох походів Траяна (101-102, 105-106 рр. н. е.) більшу частину Данії завоювали римляни й у 106 р. держава Даків стала римською провінцією. Повстання дакійських племен проти панування римлян (189-161, 181-192рр. та ін.) послабили владу римських імператорів у Данії. У274р. її завоювали готи, а на початку IV ст. - гуни. До V ст. Данію заселили слов'янські племена, які мали значний вплив на місцеве населення.
Завоювання Данії мало певне стратегічне й економічне значення. Було зміцнено римський вплив у Боспорському царстві. Римляни позбулися небезпечного сусіда і отримали зручний плацдарм для того, щоб відбивати напади з північного сходу. Після закінчення Дакійської війни значна увага приділялася укріпленню кордонів. Траян наказав збудувати систему прикордонних укріплень, що сполучалися між собою шляхами. На лінії кордону викопували рови і робили насипи. Таким чином створювався бар'єр, що мав перешкоджати можливому наступу варварів.
Незабаром посилилася римська агресія і на сході. 106 р. було приєднане Набатейське царство в Аравії, а через кілька років розпочалася війна з Парфією.
Девиз «поднажми / не сдавайся» решал и всегда будет решать проблемы человечества.
Берегите себя!