Приведен отрывок договора Новгорода Великого с Королевством Швеции,Норвегии и Дании.Все необходимые должностные лица для заключения договора по новгородской традиции присутствуют. Нет князя,но он не занимался внешней политикой.Договор утверждался на новгородском вече, оно имело право решать вопросы войны и мира. Князей в Новгород приглашали и изгоняли, решалось это на вече, где властвовали 100 "золотых поясов " из новгородских бояр. Не исключением был даже Александр Невский.Князь был наемным военоначальником и вершил суд, правда обязательно вместе с посадником. Князья не могли определять внешнюю политику, раздавать земли, чеканить монету, определять налоги и сборы. При "ослушании" князя вече "указывало ему дорогу" из Новгорода.Исходя из приведенной статистики князя новгородцы меняли раз в 3 года.
Объяснение:
Объяснение:Періодизація
Історики часто ділять політичну історію руської держави на 3 основні періоди[26].
Підготовчий етап (VIII—IX століття). У цей час відбувається розселення слов'ян на північний схід і становлення внутрішньо- та міжплемінних відносин.
Конституціювання держави (кінець IX — початок X століття). Період швидкого зростання. Розпочинається 882 роком, коли на престол у Києві сів Олег. Здійснюються перші походи на Костянтинополь Олега та Ігоря 911, 943 років. Внутрішня політика княгині Ольги звернена на затвердження централізованої влади. Відбувається остаточне утвердження держави на міжнародній арені за активної діяльності Святослава I Хороброго. Закінчується етап смертю князя 972 року від рук половців. Було підкорено сусідні східнослов'янські племена, унаслідок чого утворилося величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Розквіт держави (кінець X — початок XI століття). Період охоплює князювання Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава I Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне й культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів.
Період феодальної роздробленості (середина XI — середина XIII століття). Він характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого 1054 року або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава Великого (1125-1132)[27]. Феодальна роздробленість була узаконена на з'їзді князів у Любечі 1097 року. Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення міста впало.
Монгольська навала на Русь у 1237—1241 роках, руйнування Києва 1240 року й включення князівств до складу держави монголів — Золотої Орди, поклали край існуванню Київської Русі та незалежності окремих князівств.