Польський шляхтич Яків Собеський, згадуючи діяльність П. Конашевича-Сагайдачного, писав: «Був це чоловік великого духу...». Наведіть факти з біо- графії козацького ватажка, які доцільно використати до такої
Відповідь:“Було колись – в Україні // ревіли гармати; Було колись – запорожці // вміли панувати” – писав колись Тарас Шевченко про часи, які він ставив собі за завдання героїзувати. І мабуть вони таки дійсно були героїчними, ті часи, адже де ще в нашій історії ми маємо сторінки, коли скубання потужної Османської імперії чи “гуляння” Московією було нашими досягненням? І гроші тут зовсім ні до чого – один героїзм та ідея. Ну хіба лише зовсім трішки гроші)). Хоча не про це зараз мова. І хоч козацтво й асоціюється з різними сучасними регіонами України, а до Львова не особливо мало відношення, але і вихідні з Львівщини також ходили по турецьких водах і застрягали в московських болотах. Одним із них був виходець із села Кульчиці, Самбірського району, Петро Сагайдачний, який уславився як один із найбільш героїчних полководців в українській історії.
Перша історія. Походження та діяльність Петра Конашевича є спростуванням стереотипу, що Львівщина не має відношення до козацтва. Сагайдачний, який народився в селі Кульчиці, сучасного Самбірського району, став не лише кошовим отаманом Запорозької Січі, але й одним із найбільш видатних та уславлених полководців в історії України. Його гостру шаблю, міцну руку та світлий розум відчули на собі як потужна Османська імперія, так і Московія, яка саме розправляла у той час крила. Очевидно, якби в нас побутувало не християнське, а давньомонгольське уявлення про рай, у Сагайдачного після смерті було би дуже багато прислуги.
Друга історія. Складно до кінця говорити, коли саме народився Сагайдачний. Історики називають різні версії, але найбільш імовірним виглядає, що близько 1582 року. Більш певно можна стверджувати, що його родина була шляхетського походження і православною за конфесійною приналежністю. Мабуть саме звідти виходить схильність до меценатства та підтримки православних братств і храмів, властива Петру Сагайдачному в дорослому віці. Освіту Сагайдачний здобував у школі Львівського братства (імовірно), а потім в Острозькій школі, яка на той час була однією із найкращих за рівнем викладання на наших теренах. Що говорити, коли одним з учителів Сагайдачного міг бути Кирило Лукаріс, що пізніше стане Александрійським та Константинопольським патріархом.
История Жанны Д’арк началась 6 января 1412 года, когда она появилась на свет во французской деревне Домреми. Кроме официальной версии даты рождения, историки называют еще две: 2 даты – 6 января 1408 и 1409 года. Ее родители были зажиточными крестьянами. Девочка не умела ни читать, ни писать. Знала она только молитвы и верила, что ей уготовано свершить великую миссию. В 13-ти летнем возрасте она впервые услышала голос. Это был Архангел Михаил, который сказал, что Жанна должна прервать осаду англичанами Орлеана и победить в битве, прославив Францию. Видения повторялись вновь и вновь. Когда ей исполнилось 16 лет, девушка обратилась к капитану армии французов, Роберу де Бодрикуру. Ему Жанна рассказала про свои видения и попросила Бодрикуру ей добраться до столицы, дабы повидаться с дофином, наследником Карла VI. Вначале капитан насмехался над девушкой, однако ее настойчивость поразило его. Он поставил к ней людей, которые сопроводили Д’арк к королю. Кроме того, чтобы не смущать и не привлекать взгляды солдат, Роберт одел ее в мужские одеяния. Появление Жанны Д’арк 14 марта 1429 года в резиденции Карла вызвало ажиотаж – она объявила, что ее послали Небеса в дофину для освобождения Франции от господства англичан. Девушка попросила у него войско, дабы снять с Орлеана осаду. Жанна поразила не только придворных, но и дофина. В то время, во Франции бытовало поверье: «юная Дева, посланная Богом армии одержать победу в войне». Несмотря на то, что девушка была неграмотной, она прекрасно владела верховой ездой и оружием. Матроны короля подтвердили, что Жанна Д’арк — дева. Карл, приняв ее за девушку из пророчества, назначил ее главнокомандующим войсками и позволил повести их в Орлеан для освобождения города. Жанна д’Арк 29 апреля 1429 года с маленьким отрядом проникла в Орлеан. Уже 4 мая она взяла бастион Сен-Лу, а через 4 дня англичане сняли осаду с города. За этот подвиг ее стали называть «Орлеанской Девой», а 8 мая сегодня считается главным праздником Орлеана, как день освобождения. Смелая девушка захватила еще несколько крепостей, отвоевывая один город за другим. Также она возвела дофина Карла в короли Франции.
Жанна д'Арк решила учавствовать в борьбе с англичанами потому что, девушка говорила, будто слышит голоса святых, которые ей в одержании победы. И действительно, после нескольких походов на армию англичан, которые аккупировали северную (или все - таки западную?) Францию, Жанна д'Арк смогла победить ее. В 1431 году она попала в плен к английским завоевателям и там была осуждена в ведьмовстве. 30 мая этого же года была сожжена на святом костре инквизиции. После многих лет ее дело было пересмотрено, в 1920 году Жанна д'Арк была причислена к лику святых.
Відповідь:“Було колись – в Україні // ревіли гармати; Було колись – запорожці // вміли панувати” – писав колись Тарас Шевченко про часи, які він ставив собі за завдання героїзувати. І мабуть вони таки дійсно були героїчними, ті часи, адже де ще в нашій історії ми маємо сторінки, коли скубання потужної Османської імперії чи “гуляння” Московією було нашими досягненням? І гроші тут зовсім ні до чого – один героїзм та ідея. Ну хіба лише зовсім трішки гроші)). Хоча не про це зараз мова. І хоч козацтво й асоціюється з різними сучасними регіонами України, а до Львова не особливо мало відношення, але і вихідні з Львівщини також ходили по турецьких водах і застрягали в московських болотах. Одним із них був виходець із села Кульчиці, Самбірського району, Петро Сагайдачний, який уславився як один із найбільш героїчних полководців в українській історії.
Перша історія. Походження та діяльність Петра Конашевича є спростуванням стереотипу, що Львівщина не має відношення до козацтва. Сагайдачний, який народився в селі Кульчиці, сучасного Самбірського району, став не лише кошовим отаманом Запорозької Січі, але й одним із найбільш видатних та уславлених полководців в історії України. Його гостру шаблю, міцну руку та світлий розум відчули на собі як потужна Османська імперія, так і Московія, яка саме розправляла у той час крила. Очевидно, якби в нас побутувало не християнське, а давньомонгольське уявлення про рай, у Сагайдачного після смерті було би дуже багато прислуги.
Друга історія. Складно до кінця говорити, коли саме народився Сагайдачний. Історики називають різні версії, але найбільш імовірним виглядає, що близько 1582 року. Більш певно можна стверджувати, що його родина була шляхетського походження і православною за конфесійною приналежністю. Мабуть саме звідти виходить схильність до меценатства та підтримки православних братств і храмів, властива Петру Сагайдачному в дорослому віці. Освіту Сагайдачний здобував у школі Львівського братства (імовірно), а потім в Острозькій школі, яка на той час була однією із найкращих за рівнем викладання на наших теренах. Що говорити, коли одним з учителів Сагайдачного міг бути Кирило Лукаріс, що пізніше стане Александрійським та Константинопольським патріархом.
Пояснення: