1. Почему Ярослав стремился широко распространить православие?
Оно ему удержать страну, которая была на тот момент самой большой в мире, в сравнительном единстве. Он видел из своего опыта, что религия хорошо объединяет людей. А на тот момент на Руси преобладали языческие боги, который у каждого племени различались. Никакого однообразия веры тогда не было – кроме того язычников было труднее организовать в государство. Еще Ярослав хотел, чтобы Русь стояла на одном уровне с Византией в области религии – тогда византийцы относились бы к русским как к равным. А иначе они видели в них варваров. Западные страны тоже стали бы позитивнее относиться к России, если бы славяне приняли христианство.
2. Поразмышляйте, чем отличается информация, которую мы получаем из сочинения историка, от информации из исторического источника.
Когда пишет историк. Он почти всегда принимает одну сторону конфликта или события. Если историк пишет о сражении между двумя странами, он всегда будет выбирать ту сторону, которая кажется ему «хорошей», и писать о ней в положительном ключе. А другая сторона будет приведена как захватчик или агрессор, даже если в этой битве она оборонялась.
Исторический источник тоже может привирать, чтобы приукрасить одну сторону конфликта, но он в любом случае будет надежнее.
Осма́нська імпе́рія — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1923 роках. Заснована султаном Османом І на території Малої Азії. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдовське князівство, Дубровницька республіка, Кримське ханство, Мекку, Трансильванію, Імеретінське царство та інших. Очолювалася султанами, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалася міцним центральним урядом (портою) та багатонаціональною бюрократією на місцях. Столиця розташовувалася у містах Сегют (1299–1326), Бурса (1326–1365), Едірне (1365–1453) й Стамбул (1453–1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представники інших релігій обкладалися податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Польщею, Російською імперією, Венеціанською республікою, Папською областю і Мальтійським орденом. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями Великої Британії, Франції та Росії.