Єзуїти (Товариство Ісуса), католицький орден, заснований в 1540 р. св. Ігнатієм Лойолою; головна мета: підтримка Папи у реалізації найважчих завдань Церкви; визначна освітня роль (найбільша в історії Церкви мережа середніх шкіл – колегіумів, і вищих – академій); особлива роль у справі реформи Церкви після Тридентського собору та в місійній діяльності.
Основні принципи побудови ордена: жорстка дисципліна, строга централізація, беззаперечна покора молодших по положенню старшим, абсолютний авторитет глави - довічно обирається генерала ("чорного папи"), підпорядкованого безпосередньо папі римському. Система моралі, розроблена єзуїтами, ними самими називалася "пристосувальної" (accomodativa), так як давала широку можливість в залежності від обставин довільно тлумачити основні релігійно-моральні вимоги. Для більшої успішності їх діяльності орден дозволяє багатьом єзуїтам вести світський б життя, зберігаючи в таємниці свою приналежність до ордена. Широкі привілеї, дані папством єзуїтам (звільнення від багатьох релігійних приписів і заборон, відповідальність тільки перед орденським начальством тощо) сприяли створенню надзвичайно гнучкою і міцної організації, в короткий час розповсюдила свою діяльність на численні країни. Слово "єзуїт" придбало переносне значення. У середні століття єзуїти активно використовували казуїстику, систему пробабілізма, а також застосовували різні прийоми для трактування речей у вигідному для себе ключі, зокрема уявні застереження і т. п. Через подібної моралі в побутовій мові слово "єзуїт" стало синонімом хитрого, лукавого людини. Багато тези єзуїтської моралі були засуджені татом Інокентієм XI, Олександром VII та іншими. З єзуїтами полемізував Паскаль у своїх Листах до провінціала. Незважаючи на те, що сучасні єзуїти не сильно виділяються своєю філософією на тлі інших католицьких орденів, частина критиків [ хто? ] вважає, що єзуїти не до кінця відкинули прийняту в середні століття мораль, яка допускає дуже вільне трактування різних речей і поді
Крестовые походы (1096-1270) на Ближний Восток (в Сирию, Палестину, Сев. Африку), организованные западно-европейскими феодалами и католической церковью под знаменем борьбы против «неверных» (мусульман), освобождения гроба Господня и святой земли (Палестины). 1-й Крестовый поход (1096-99) завершился захватом крестоносцами у сельджуков Иерусалима и образованием Иерусалимского королевства. 2-й (1147-49, повод — взятие в 1144 сельджуками Эдессы) и 3-й (1189-92, вызван завоеванием в 1187 Иерусалима Салах-ад-дином) были безрезультатны. 4-й Крестовый поход (1202-04), организованный по инициативе Римского Папы Иннокентия III, был направлен (главным образом усилиями венецианского купечества) против Византии, на части территории которой после захвата крестоносцами Константинополя была создана Латинская империя (1204-61). Последние походы — 5-й (1217-21), 6-й (1228-29), 7-й (1248-54), 8-й (1270) — существенной роли не играли. С переходом к мусульманам Акры (1291) крестоносцы полностью утратили свои владения на Востоке. Крестовые походы (1096-1270), военно-религиозные экспедиции западных европейцев на Ближний Восток с целью завоевания Святых мест, связанных с земной жизнью Иисуса Христа — Иерусалима и Гроба Господня.
КРЕСТОВЫЙ ПОХОД ДЕТЕЙ Ввиду неудач крестоносцев в массовом сознании европейцев возникло убеждение в том, что Господь, не давший победы сильным, но грешным, дарует ее слабым, но безгрешным. Весной и в начале лета 1212 в разных частях Европы стали собираться толпы детей, заявлявших, что они идут освобождать Иерусалим (т. н. крестовый поход детей, не включаемый историками в общее число Крестовых походов). Церковь и светские власти отнеслись к этому спонтанному взрыву народной религиозности с подозрением и всячески препятствовали ему. Часть детей умерла в пути по Европе от голода, холода и болезней, часть достигла Марселя, где ловкие купцы, обещав переправить детей в Палестину, привезли их на невольничьи рынки Египта.
Историки по-разному оценивают итоги крестовых походов. Одни считают, что эти походы контактам между Востоком и Западом, восприятию мусульманской культуры, науки и технических достижений. Другие считают, что все это могло быть достигнуто путем мирных связей, и крестовые походы останутся лишь феноменом бессмысленного фанатизма.
Основні принципи побудови ордена: жорстка дисципліна, строга централізація, беззаперечна покора молодших по положенню старшим, абсолютний авторитет глави - довічно обирається генерала ("чорного папи"), підпорядкованого безпосередньо папі римському. Система моралі, розроблена єзуїтами, ними самими називалася "пристосувальної" (accomodativa), так як давала широку можливість в залежності від обставин довільно тлумачити основні релігійно-моральні вимоги. Для більшої успішності їх діяльності орден дозволяє багатьом єзуїтам вести світський б життя, зберігаючи в таємниці свою приналежність до ордена. Широкі привілеї, дані папством єзуїтам (звільнення від багатьох релігійних приписів і заборон, відповідальність тільки перед орденським начальством тощо) сприяли створенню надзвичайно гнучкою і міцної організації, в короткий час розповсюдила свою діяльність на численні країни. Слово "єзуїт" придбало переносне значення. У середні століття єзуїти активно використовували казуїстику, систему пробабілізма, а також застосовували різні прийоми для трактування речей у вигідному для себе ключі, зокрема уявні застереження і т. п. Через подібної моралі в побутовій мові слово "єзуїт" стало синонімом хитрого, лукавого людини. Багато тези єзуїтської моралі були засуджені татом Інокентієм XI, Олександром VII та іншими. З єзуїтами полемізував Паскаль у своїх Листах до провінціала. Незважаючи на те, що сучасні єзуїти не сильно виділяються своєю філософією на тлі інших католицьких орденів, частина критиків [ хто? ] вважає, що єзуїти не до кінця відкинули прийняту в середні століття мораль, яка допускає дуже вільне трактування різних речей і поді