Зовнішня і внутрішня політика Івана 3
Внутрішня політика Івана 3
У віці двадцяти двох років, Іван Васильович, за заповітом свого батька вступив на Московський престол. До моменту вступу Івана 3 «посаду» правителя Московського князівства в 1462 році територія Русі являла собою безліч фактично незалежні один від одного князівств.
У процесі приєднання земель до Московського князівства, які були основним напрямком внутрішньої політики, дії Івана 3 були, можливо, трохи повільними, але це окупалось з лишком тим, що він намагався вирішувати питання, не використовуючи військової сили, і завжди діяв, коли був впевнений у позитивному результаті. Однак це не завжди виходило.
Домагаючись визнання новгородцями главенства над собою Московського князівства, Іван 3 застосував силу. Треба зауважити, що спочатку, посилаючи послів у Великий Новгород, який після укладення договору з польським королем Казимиром, перейшов під його захист, Іван 3 намір дозволити розбіжності мирним шляхом, але відправлені посли були вигнані з міста з безчестям. Таким чином, завдяки військовим діям, вжитим в 1471 році, на березі річки Шелоні 13 липня були розбиті новгородські війська. Не отримавши обіцяної до від польського короля і боячись жорстокої розправи, жителі Новгорода запросили світу. Іван 3 погодився, новгородці сплатили «копейное» і під владу Московського князя перейшла частина Двінській землі. Остаточний перехід, Великого Новгорода в залежність від Москви, стався через сім років після описаних подій. А саме в 1478 році, 15 січня городяни Новгорода погодилися стати васалами Москви. Все це наслідком внутрішньої політики Івана 3, спрямованої на продовження процесу об’єднання російських земель.
Однак цар багато робив не тільки для об’єднання, але і для розвитку держави. Так, за наказом Івана 3 був введений судебник, ця подія відбулася в 1497 році.
Зовнішня політика Івана 3
Після підпорядкування Новгорода, межі Московського князівства розширилися, що призвело до напруженості в російсько-лівонських відносинах. Ливонцы взяли в облогу Псков, але зазнали поразки. У 1481 році був підписаний мирний договір на десять років. Однак, для посилення захищеності кордону з Ливонией, була зведена фортеця Івангород, в 1492 році. Згодом, протягом трьох років з 1501 по 1503 роки, знову відбувалися сутички російських військ з ливонскими лицарями, але, зрештою, було укладено перемир’я на шість років.
У 1480 році відбулася важлива подія в політичному житті країни. На протязі вже багатьох років Русь не була залежною від Орди державою, але, тим не менш, до кінця це питання вирішено не було. Ординський князь Ахмат, який надсилав періодично послів до Московського князя з вимогою данини, перейшов до активних дій у 1480 році. Зібравши військо, Ахмат посунув її до Москви. Не зважившись форсувати Оку, на якій стояли численні російські війська, Татаро-монгольський хан 6 жовтня 1480 року підійшов до річки Угрі. Протилежний берег був зайнятий армією князя Івана Васильовича. «Стояння на річці Угрі» тривало до 11 листопада цього ж року. Без підтримки литовськими військами Ахмат не посмів перейти річку і відступив. Ця подія сприймається, як закінчення підпорядкованості Орді.
У часи правління Івана Васильовича, Росія, практично не припиняючи, вела війни з Литвою, яка не бажала об’єднання російських земель. У вісімдесятих роках п’ятнадцятого століття, Московські території стали значно більше, за рахунок таких міст та належних їм земель як Вятка і Твер. Паралельно з цими приєднаннями, відбувався перехід деяких областей, що межують з Литвою під управління Москвою. У період російсько-литовських воєн, що тривали, з 1492 по 1503 роки до Московського князівства приєдналося безліч міст.
Також у зовнішній політиці Іван 3 був орієнтований на дружбу з кримським ханством, аж до укладення союзного договору і хан Менглі-Гірей неодноразово допомагав Русі.
Після весілля Івана Васильовича і Софії Палеолог, московський герб був об’єднаний з візантійським двоголовим орлом і з’явився звичай вінчання на царство.
За час свого правління Іван 3, з фактично роздробленої Русі створив могутню централізовану державу, яка мала серйозний вага і на міжнародній арені.←←
А. И. Герцен допускал, что в борьбе с Москвой у Новгорода были шансы на победу, и тогда необходимая централизация смогла бы осуществиться на основе развития общинных учреждений. Историческая ситуация сложилась в пользу самодержавия и в итоге Россия стала сильной и великой, но ценой стала свобода: «Москва Россию, задушив все, что было свободного в русской жизни»