Сходства
Глава - каган (только у огузов был джабгу)
Во всех трех, кроме Тюркского, управление было и обязанности были четко распределены - различные должности для тех или иных дел(вожди племен, советники, судебные функции, налоги - но в каждом каганате своя система)
Во всех четырех каганатах были междоусобицы за власть, которые ослабили государство и позволили соседям их захватить (Китай вторгся в Тюркский и Западно-Тюркский каганаты, огузы разгромлены кыпчаками(кимакским каганатом), а на кимаков пошли караханиды)
Различия:
Территория, ставка, племенной состав(в тюркском - теле(общее название всех тюркских племен), в западно-тюркском - он ок-будун(5 племен дулу и 5 нушеби), в огузском - 24 племени(12 бузуков и 12 учуков, племена индоевропейского и финно-угорского происхождения), в кимакском - 7 племен, самое крупное - кыпчаки)
религия: у тюркского и ЗТК - Тенгрианство, тотемизм (поклонение волку, у огузов - шаманизм и язычество, у кимаков появляется ислам
Объяснение:
Место, откуда начинается река, где ручейки сливаются в один большой поток, называется ИСТОКОМ реки. Место, где река впадает в другую реку, озеро или море, называется ее УСТЬЕМ.
В устье большой реки, впадающей в море, она становится такой сильной и широкой, что разделяется на много речек и потоков. Каждый из этих РУКАВОВ реки сам бежит к морю, а между ними образуются острова и островки земли. Именно такое место - множество островов и рукавов реки - называется ее ДЕЛЬТОЙ.
В дельте реки удобно строить и речной и морской порт, а значит, принимать товары и из-за моря, и из глубины страны.
В дельте реки удобно обороняться от врагов, потому что на островах строятся отличные защитные крепости, и вообще каждый остров - сам себе крепость.
Наконец, часто в дельте реки бывает особенно плодородная земля. Часто, но не всегда.
Кроме того, близость воды обычно рождает и опасность постоянных наводнений.
Однако плюсов все же больше, чем минусов.
Політика царизму щодо автономії України за Петра І та його наступників зумовлювалась прагненням посилити російський абсолютизм і ліквідувати автономію української державни, обмежити їхні національні права. Особливо такий процес здійснювався під час Північної війни. Як бачимо, вже на початку XVIII ст. в Україні запроваджувався губернський адміністративний устрій. У 1708— 1709 рр. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської, Слобожанщина — Азовської губерній на чолі з губернаторами, яких призначав цар. Одночасно насаджувалися невластиві для України органи управління, що складалися переважно з російських чиновників. Але поділ території на полки й сотні, місцеві органи влади, військо, судочинство, фінансова система ще зберігались. Найсуттєвіших обмежень зазнавала влада гетьмана. У 1709 р. царський уряд призначив до нього свого резидента — Ізмайлова. Він мав стежити за переміщенням запорожців, контролювати зовнішньополітичну діяльність гетьмана, не дозволяти йому звільняти й призначати на посади старшину без згоди на те царя. В таємній інструкції від 27 липня резиденту наказувалося слідкувати за настроями народу, не допускати "шатості до зради", контролювати фінансову політику. Згодом він дістав право самостійно проводити слідство й суд над особами, запідозреними у відході від союзу з Росією. Одним із головних завдань резидента стало нав'язувати людям думку, що все погане робить тільки українська старшина, а російський цар є їхнім захисником. Всіляко заохочували доноси. Цар наказав перенести гетьманську резиденцію з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону, й оточити її двома полками. За таких умов не могло бути й мови про здійснення українським гетьманатом самостійної політики в інтересах України. Та й характер у Скоропадського був м'яким і податливим, нездатним на рішучий опір. Державні справи поступово перебирали до своїх рук його найближчі родичі й, насамперед, молода дружина. Недаремно сучасники зловтішалися за спиною Скоропадського, що Настя носить булаву, а Іван — плахту. Державний організм роз'їдали корупція й зловживання.