Объяснение:
Территория расселения, главные центры: Майя – полуостров Юкотан. Тикаль, Майяпан, Ушмаль, Чичен-Ица и др. Ацтеки – Центральная Мексика. Столица Теночтитлан. Инки – Запад Южной Америки, Анды, Перу. Столица Куско. Основные занятия населения: Майя – земледелие, ремесла, торговля. Ацтеки – земледелие, ремесла, торговля, война. Инки – война, земледелие, скотоводство, ремесла. Общественное устройство: Майя – общины. олигархические и аристократические формы правления. Ацтеки – общество разделялось на классы: знать, крестьянство и ремесленники, рабы. Инки – неограниченная монархия, общинное земледелие. Религия: Майя - политеизм, жертвоприношения. Ацтеки – политеизм, жертвоприношения. Инки – поклонялись главному божеству – Солнцу. Достижения культуры: Майя – храмы, дворцы, точный календарь, астрономические обсерватории, каменные города. Ацтеки – литература: гимны богам и эпические поэмы; храмовая и дворцовая архитектура. Инки – храмовая и дворцовая архитектура, письменность, система счета, развитая медицина, математика, астрономия, календарь, водопровод, почта.
Найбільшого розширення колоніальна система досягає в перші два десятиліття ХХ ст. тоді виникло переконання, що весь світ буде поділений між великими державами, а потім відбуватимуться тільки його переділи. Але цього не відбулося. Колоніальна система скоро почала розпадатися. Серйозний удар по ній був зроблений ще у другій половині ХІХ ст. революцією Мейдзи в Японії.
Після Першої світової війни стали реально незалежні Туреччина (Кемалістська революція), Іран (прихід Реза-шаха до влади), Китай (встановлення влади Гоміньдану). Отримали самоуправління Сирія, Ліван, Ірак. Остаточно розпалася колоніальна система після Другої світової війни. Умовною датою розпаду системи можна вважати 1960 рік – "Рік Африки", після чого залишилися тільки анклави колоніалізму. ХІХ – початок ХХ ст. можна назвати періодом найвищого розвитку колоніалізму.
У літературі прийнято виділяти три періоди колоніальної експансії:
"торговий колоніалізм" - з початку XVI – до середини XVIІІ ст., який характеризується гонитвою за "колоніальними" товарами для вивозу в Європу;
"колоніалізм епохи промислового капіталу", або "колоніалізм періоду першого етапу промислового перевороту", або "період експлуатації методами промислового капіталу", - друга половина XVIІІ – кінець ХІХ ст., коли основним методом експлуатації колоній і всього неєвропейського світу став вивіз європейських товарів у ці країни;
"колоніалізм епохи імперіалізму", або "колоніалізм періоду монополістичного капіталу", або "колоніалізм періоду другого етапу промислового перевороту" – коли до колишніх методів використання ресурсів залежних країн додався ще один – вивіз туди європейського капіталу, ріст інвестицій, які привели до промислового розвитку неєвропейських країн.
Початок європейського вторгнення в країни Сходу співпадає з епохою Великих географічних відкриттів – двохсотлітнім періодом гігантського розширення світових зв’язків, в першу чергу торгових. На протязі двох століть європейські мореплавці, спочатку португальські і іспанські, а потім голландські, англійські і французькі проклали шлях на Схід – в Африку, Індію, Південно-Східну Азію і на Захід – у Південну і Північну Америку, на Антильські острови, відкрили Австралію. Російські землепрохідці пройшли через Сибір і досягли берегів Тихого океану. Починаючи з Магеллана здійснено ряд навколосвітніх мандрівок.
Объяснение:
Архаика - Античность - Средневековье - Возрождение -Новое время.
Тысячелетняя история культуры позволяет условно выделить в ней несколько больших периодов.
Первый начинается 150 тысяч лет назад и завершается примерно в IV тыс. до н. э.Он приходится на культуру первобытного общества и может быть назван периодом младенчества человека, который во всем делает первые робкие шаги.
Второй период длился с IV тыс. до н. э. до V века н. э. – античный.Его можно назвать детством человечества. Он по праву считается самым плодотворным и богатым этапом человеческой эволюции. С этого периода культура развивается на цивилизационной основе. Она имеет не только магический, но и мифологический характер, поскольку определяющую роль в ней начинает играть мифология, в которой наряду с фантазией и воображением присутствует рациональное начало. На этом этапе культура обладает практически всеми аспектами и измерениями, включая этнолингвистические. Основные культурные очаги представляли Древний Египет, Двуречье, Древняя Индия и Древний Китай, Древняя Греция и Рим, народы Америки. Третий период приходится на V — XVII века, хотя в некоторых странах он начинается раньше (в III веке — Индия, Китай), а в других (европейских) заканчивается раньше, в XIV — XV веках. Он составляет культуру Средневековья, культуру монотеистических религий — христианства, ислама и буддизма. Его можно назвать отрочеством человека, когда тот как бы замыкается в самом себе, переживает первый кризис самосознания. На этом этапе наряду с уже известными культурными центрами появляются новые — Византия, Западная Европа, Киевская Русь. Ведущие позиции занимают Византия и Китай.
Четвертый период охватывает период с XV-XVI века до настоящего времени. Он включает в себя эпоху Возрождения (Ренессанса). В строгом смысле эпоха Возрождения характерна главным образом для европейских стран. Ее наличие в истории других стран достаточно проблематично. Она составляет переходный этап от средневековой культуры к культуре Нового времени.
Пятый период – культура Нового времени. Человека нового времени можно считать вполне взрослым, хотя ему далеко не всегда хватает серьезности, ответственности и мудрости. (Удачи)