Розвиток людської цивілізації завжди супроводжувався міграційними процесами племен, народів, держав, окремих особистостей. З ретроспективи часу міграція є об’єктивним процесом, але у кожній конкретній ситуації має суб’єктивні причини. Загальновідомий і незаперечний факт циклічного розвитку природи впливає і керує еволюцією людського суспільства. Тривалий час вирізблюється, виформовується, вишліфовується певна національна формація зі своєю унікальною культурою, але досягнувши апогею неминуче наштовхується на ті чи інші кризові явища, які і спонукають до більш чи менш масових переміщень народів. Найбільш частими причинами таких міграцій були історичні, соціальні, економічні, політичні, релігійні катаклізми. Не стали виключенням у цих процесах й українці. Поява емігрантів з України сягає сивої давнини., Вони залишили помітний слід у культурі тодішньої Європи. Згадаймо просвітителя ХV cт. Юрія Дрогобича, філософа, астронома, медика, ректора Болонського університету в Італії, знамениту Конституцію Пилипа Орлика, чи героїчного козака і першовідкривача кави на європейському континенті Юрія Кульчицького, або блискучого вченого Миклухо-Маклая. Особливе місце у світовій науці належить Сергію Подолинському, який розв’язує складну проблему різноманітності перебігу енергетичних процесів у живій і неживій природі. Започаткована Сергієм Подолинським та продовжена Володимиром Вернадським і Миколою Руденком школа фізичної економії досі не має аналогів, що дозволяє вважати її новітньою науковою школою світового рівня.
Одначе масового характеру процес міграції набув на зламі Х1Х-ХХ століть. Історію української еміграції прийнято ділити на чотири хвилі: перша – з останньої чверті Х1Х ст. до початку Першої світової війни; друга – період між двома світовими війнами; третя – період після Другої світової війни; четверта – з часу проголошення незалежності України у 1991році. Проте умови існування еміграцій фундаментально відрізняються: перші три хвилі українські емігранти жили, творили у країнах поселення в умовах бездержавності ( за виключенням короткого періоду існування УНР), а так звана четверта хвиля еміграції навпаки має уже свою суверенну державу Україна. Цей факт є надзвичайно важливим для дослідження і аналізу історичної ролі діаспори у становленні незалежної України, у примноженні загальнолюдських цінностей в царині культури, науки, освіти, а також проблем і завдань новітньої діаспори як потужного чинника розбудови і утвердження модерної європейської держави України. Одначе питання новітньої діаспори будуть предметом наступних розвідок. А зараз спробуємо хоча б побіжно окреслити ті досягнення, які створила своєю титанічною працею, своїм інтелектом наша українська діаспора перших 3-х хвиль у різних країнах світу. Безперечно, це будуть лише віхи, лише штрихи до широкомасштабної діяльності української діаспори у світових широтах, які ще чекають на своїх фундаментальних дослідник
В начале XIII века Хорезм с полным правом считался одним из самых сильных и богатых государств в мире. Его правители имели в своём распоряжении большую и закаленную в боях армию, вели агрессивную внешнюю политику, и трудно было поверить, что их государство скоро падёт под ударом монголов.
Название «Хорезм» – очень древнее, известно с VIII–VII веков до н.э. Имеются несколько версий его происхождения. Согласно первой, это – «кормящая земля», сторонники второй считают, что это земля «низкая», а С.П. Толстов полагал, что его следует переводить, как «Страна хурритов» – Хваризам.
Через эти земли проходили армии многих завоевателей, последними были сельджуки, в состав державы которых входила и территория Хорезма. Но последний из Великих Сельджуков – Ахмад Санджар, погиб в 1156 г. Ослабевшее государство, не в силах более удерживать в покорности окраины, рассыпалось на куски.
2) Плуг, Мокош, жито, пшениця, мисливство, рибальство та бджільництво, Золоті ворота, Софійський собор, ковальство, гончарство, «із варягів у греки»
3) Князь (вождь) - зосереджував у своїх руках верховну владу та командував військом.
До панівних верств належали бояри.
Духівництво - найосвіченіша верства тогочасного суспільства. Із запровадженням християнства як державної релігії почала формуватися верства духівництва, до якої належали служителі церкви.
На середніх щаблях суспільної піраміди перебували представники міської заможної верхівки, а також купці й ремісники. Вони були особисто вільними, проте не належали до привілейованих верств суспільства і мусили сплачувати податок на користь князя.
Найчисленніша група тогочасного населення Русі - селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.
Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин «випадали» зі звичного середовища, втрачали з ним зв’язок. Ізгоями, зокрема, ставали смерди, які втрачали землю й господарство, проте не потрапили в залежність до феодала. Так само ізгоями називали князів, які не мали землі й княжінь.
4.Верхівку суспільної піраміди Київської держави посідали князі.
Важливо, що, на відміну від інших верств тогочасного суспільства, князівська верства була закритою, до неї можна було належати тільки за народженням. Лише син князя міг бути князем.
Князі мали в Київській державі найбільшу владу. Вони були не лише верховними правителями країни або землі-князівства, а й головними розпорядниками всього місцевого життя. Київські володарі опікувалися законодавством і судочинством, керували військом, ухвалювали рішення про оборону країни, беручи безпосередню участь у воєнних походах. Князі налагоджували відносини із сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну.
Які зміни відбувалися в землеробстві?
Удосконалення знарядь праці сприяло покращенню землеробства.
Чільне місце в господарстві, як і раніше, посідало землеробство. Русичі навчилися використовувати плуг - це поліпшило якість оранки, дало змогу успішніше боротися з бур’янами й відновлювати родючість ґрунту.
Що вирощували русичі і яку худобу розводили?
Поряд із невибагливими ячменем та вівсом почали сіяти пшеницю й жито. На городах селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю. У садках росли яблуні, груші, сливи, вишні. Розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней, різну птицю. У сільськогосподарських роботах застосовували найчастіше волів, рідше коней.
Займалися й промислами: мисливством, рибальством та бджільництвом.
Які ремесла були поширеними за часів Русі-України?
Надзвичайно розвинене було ковальство, гончарство, ткацтво, чинбарство, кушнірство, бондарство.
Чим торгували русичі? Які гроші використовували?
Землями Русі-України проходили кілька важливих міжнародних торговельних шляхів. Вам уже відомий шлях «із варягів у греки», або Грецький. Сухопутний шлях - Залозний - пролягав із Західної Європи через приазовські степи до Каспійського моря й далі до країн Закавказзя та Сходу. На початку XI ст. виник суходільний шлях із Києва до верхньодунайських міст, який пролягав через Південну Русь, Польщу, Моравію, Богемію.
Від середини XI ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної маси й форми - гривні.
Що в матеріалах параграфа про суспільне та господарське життя Русі-України за часів розквіту зацікавило найбільше? Про що хотіли б довідатися докладніше?
Зацікавили ремесла під назвою чинбарство і кушнірство.
Як ви гадаєте, чому тогочасні джерела багаті на свідчення про життя князів, проте мало розповідають про життя простолюду?
Бо історію про князів записували та ілюстрували.