пільною верхівкою стали феодали. Лише вони були власниками землі. Тому всі, хто користувався землею, залежали від них. Феодали не були рівні за знатністю й багатством, а поділялися на розряди. До найвищого розряду належав король — власник усієї землі в державі. Король наділяв землею своїх наближених і тому ставав їхнім сеньйором (старшим), а вони вважалися його васалами (слугами). Васали короля, у свою чергу, наділяли землею менш знатних феодалів, отож ставали їхніми сеньйорами, а їх мали за своїх васалів. Дрібні васали наділяли землею ще дрібніших і т. д. Отже, кожен феодал був водночас і сеньйором, і васалом. Сам король, сеньйор сеньйорів, вважався васалом Бога чи римського папи. Такі суспільні зв’язки історики назвали васалітетом.
З’ясуй, хто був власником землі, яку король герцогу, а той передав її як феод графу?
Сеньйора і васала об’єднували певні взаємні обов’язки. Сеньйор зобов’язувався захищати васала, озброїти його, годувати і навіть розважати, щоб той не нудьгував. Якщо щастило, підшукував йому хорошу жінку. Васал же, який був ніби дитиною сеньйора (саме це слово спершу означало «мала дитина»), присягав вірно служити своєму сеньйору, бути його радником, у всьому допомагати. Бути чиїмось васалом у середні віки не вважалося принизливим. Навпаки, той, хто порушував присягу відданості, вважався мерзенним зрадником і вкривав своє ім’я ганьбою. Бути «малою дитиною» сеньйора багатьом навіть подобалося, адже обов’язки васала не надто обтяжливі, тим часом сеньйор дбав про безпеку і статок васала та його сім’ї. Недарма існували васали відразу кількох, а то й кількох десятків сеньйорів.
Склався суворий порядок підлеглості нижчих феодалів вищим. Його умовно назвали «феодальною драбиною». На цій «драбині» кожен феодал займав відведений йому «щабель», задовольнявся тією посадою, яка відповідала його знатності.
Король — верховний правитель у монархічній державі.
Васалітет — особиста залежність одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів).
«Феодальна драбина» — поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості нижчих вищим.
Для всезнайок
Наприкінці ХІІІ ст. один німецький феодал вважав себе васалом відразу 20-х сеньйорів, інший — аж 43-х!
Васал слухав лише свого сеньйора, якому він присягав (вкладав свої руки в його долоні й промовляв: «Сір, відтепер я ваша людина»). Тому навіть король не міг розраховувати на підтримку з боку чужих васалів. У середні віки було правило: «Васал мого васала — не мій васал».
Васалітет найперше оформився у франків (завдяки бенефіційній реформі Карла Мартелла). У середині IX ст. король франків Карл Лисий велів, щоб «кожна вільна людина вибрала собі сеньйора». Згодом васалітет поширився в усій Західній Європі.
Такі відносини між феодалами більшість істориків і називає феодальними.
Але частина істориків вважає феодальними відносини передусім між феодалами та селянами.
Ще на світанку середньовіччя селяни потрапляли в залежність від феодалів. Чому? Найчастіше селяни втрачали волю внаслідок королівських земельних дружинникам і слугам. Земля жалувалася
разом з селянами, бо без їхньої праці вона нікого не годувала. Часто селянин сам вручав себе та свій наділ церкві чи феодалу, щоби ті захистили його мирну працю в обстановці розгулу насильства. Потрапляли в залежність зубожілі селяни, яким землевласники надавали землю в обмін на зобов’язання працювати на них.
Отож селяни втрачали не землю, а право власності на неї. Земля, якою вони користувалися, стала не їхньою. Вони залишалися самостійними господарями (на відміну від рабів в античному світі), але мусили працювати на феодала й залежали від
Термин «Средние века» употребляется для обозначения периода истории стран Востока пер-вых семнадцати веков новой эры. Естественным верхним рубежом периода принято считать XVI – начало XVII вв., когда Восток становится объектом европейской торговой и колониальной экспан-сии, прервавшей характерный для азиатских и североафриканских стран ход развития. Географи-чески Средневековый Восток охватывает территорию Северной Африки, Ближнего и Среднего Востока, Центральной и Средней Азии, Индии, Шри-Ланки, Юго-Восточной Азии и Дальнего Востока.Переход к Средневековью на Востоке в одних случаях осуществлялся на основе уже сущест-вующих политических образований (например, Византия, Сасанидский Иран, Кушано-Гуптская Индия), в других – он сопровождался социальными потрясениями, как это было в Китае, и почти повсеместно процессы получали ускорение благодаря участию в них «варварских» кочевых пле-мен. На исторической арене в этот период появились и возвысились такие безвестные дотоле на-роды, как арабы, тюрки-сельджуки, монголы. Рождались новые религии и на их основе возникали цивилизации.Страны Востока в Средние века были связаны с Европой. Носительницей традиций греко-римской культуры оставалась Византия. Арабское завоевание Испании и походы крестоносцев на Восток взаимодействию культур. Однако для стран Южной Азии и Дальнего Вос-тока знакомство с европейцами состоялось лишь в XV-XVI вв.Становление средневековых обществ Востока характеризовалось ростом производительных сил – распространялись железные орудия, расширялось искусственное орошение и совершенство-валась ирригационная техника, ведущей тенденцией исторического процесса как на Востоке, так и в Европе – было утверждение феодальных отношений. Различные же итоги развития на Востоке и Западе к концу XX в. обусловливались меньшей степенью его динамизма.
Возникновение государства у восточных славянСведения о прославянах (предках славян) упоминаются в археологических источниках на протяжении двух тысячелетий. Со временем они создали почву для образования трех ветвей славянства – западных, южных и восточных славян.Сведения об общественном и политическом строе восточных славян до IX в. крайне скудны. Западные и восточные источники отмечают уже в IV—VI вв. наличие сильных вождей у восточных славян, напоминающих собой монархов. Также отмечается единство законов, т. е. определенного правопорядка. Источники VII в. говорят о существовании трех восточнославянских объединений: Куявии – в районе Киевской земли, Славии – в районе озера Ильмень, Артании – либо Тмутаракань на Таманском полуострове, либо местность в бассейне Волги. Государственность у восточных славян периода формирования феодализма была весьма примитивной, однако она создала фундамент для возникновения позднее Древнерусского государства.Момент возникновения Древнерусского государства нельзя определить с достаточной точностью, разными историками это событие датируется по-разному, однако большинство авторов сходятся на том, что возникновение Древнерусского государства следует относить к IX в. В германских хрониках с 839 г. упоминаются русские князья – хаканами.Согласно «Повести временных лет» в 862 г. в Новгород был призван на княжение Рюрик с братьями. С этой даты традиция начинает отсчет русской государственности. Варяжские князья пришли на Русь и сели на престолы: Рюрик – в Новгороде, Трувор – в Изборске (недалеко от Пскова), Синеус – в Белоозере. Через некоторое время Рюрик объединил земли братьев под своей властью.В 882 г. новгородский князь Олег захватил Киев и объединил две важнейшие группы русских земель; затем ему удалось присоединить и остальные русские земли. С этого времени восточнославянские земли объединяются в огромное по тем временам государство.Теории происхождения Древнерусского государства.Норманнская – государство организовали варяги, призванные на княжение – Рюрик, Синеус и Трувор. Основа теории – «Повесть временных лет» Нестора, где упоминается призвание в Новгород на княжение Рюрика и его братьев. Такое решение было якобы вызвано тем, что славяне перессорились между собой и решили для установления порядка обратиться к иноземным князьям. Варяги и установили на Руси государственный строй.Антинорманнская – Древнерусское государство образовалось под влиянием объективных причин. Ряд других источников говорит о том, что государственность у восточных славян существовала еще до варягов. Норманны в тот исторический период находились на более низком уровне экономического и политического развития, чем славяне. Кроме того, государство не может организовать один человек или несколько даже самых выдающихся мужей, это есть результат сложного и долгого развития социальной структуры общества.
пільною верхівкою стали феодали. Лише вони були власниками землі. Тому всі, хто користувався землею, залежали від них. Феодали не були рівні за знатністю й багатством, а поділялися на розряди. До найвищого розряду належав король — власник усієї землі в державі. Король наділяв землею своїх наближених і тому ставав їхнім сеньйором (старшим), а вони вважалися його васалами (слугами). Васали короля, у свою чергу, наділяли землею менш знатних феодалів, отож ставали їхніми сеньйорами, а їх мали за своїх васалів. Дрібні васали наділяли землею ще дрібніших і т. д. Отже, кожен феодал був водночас і сеньйором, і васалом. Сам король, сеньйор сеньйорів, вважався васалом Бога чи римського папи. Такі суспільні зв’язки історики назвали васалітетом.
З’ясуй, хто був власником землі, яку король герцогу, а той передав її як феод графу?
Сеньйора і васала об’єднували певні взаємні обов’язки. Сеньйор зобов’язувався захищати васала, озброїти його, годувати і навіть розважати, щоб той не нудьгував. Якщо щастило, підшукував йому хорошу жінку. Васал же, який був ніби дитиною сеньйора (саме це слово спершу означало «мала дитина»), присягав вірно служити своєму сеньйору, бути його радником, у всьому допомагати. Бути чиїмось васалом у середні віки не вважалося принизливим. Навпаки, той, хто порушував присягу відданості, вважався мерзенним зрадником і вкривав своє ім’я ганьбою. Бути «малою дитиною» сеньйора багатьом навіть подобалося, адже обов’язки васала не надто обтяжливі, тим часом сеньйор дбав про безпеку і статок васала та його сім’ї. Недарма існували васали відразу кількох, а то й кількох десятків сеньйорів.
Склався суворий порядок підлеглості нижчих феодалів вищим. Його умовно назвали «феодальною драбиною». На цій «драбині» кожен феодал займав відведений йому «щабель», задовольнявся тією посадою, яка відповідала його знатності.
Король — верховний правитель у монархічній державі.
Васалітет — особиста залежність одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів).
«Феодальна драбина» — поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості нижчих вищим.
Для всезнайок
Наприкінці ХІІІ ст. один німецький феодал вважав себе васалом відразу 20-х сеньйорів, інший — аж 43-х!
Васал слухав лише свого сеньйора, якому він присягав (вкладав свої руки в його долоні й промовляв: «Сір, відтепер я ваша людина»). Тому навіть король не міг розраховувати на підтримку з боку чужих васалів. У середні віки було правило: «Васал мого васала — не мій васал».
Васалітет найперше оформився у франків (завдяки бенефіційній реформі Карла Мартелла). У середині IX ст. король франків Карл Лисий велів, щоб «кожна вільна людина вибрала собі сеньйора». Згодом васалітет поширився в усій Західній Європі.
Такі відносини між феодалами більшість істориків і називає феодальними.
Але частина істориків вважає феодальними відносини передусім між феодалами та селянами.
Ще на світанку середньовіччя селяни потрапляли в залежність від феодалів. Чому? Найчастіше селяни втрачали волю внаслідок королівських земельних дружинникам і слугам. Земля жалувалася
разом з селянами, бо без їхньої праці вона нікого не годувала. Часто селянин сам вручав себе та свій наділ церкві чи феодалу, щоби ті захистили його мирну працю в обстановці розгулу насильства. Потрапляли в залежність зубожілі селяни, яким землевласники надавали землю в обмін на зобов’язання працювати на них.
Отож селяни втрачали не землю, а право власності на неї. Земля, якою вони користувалися, стала не їхньою. Вони залишалися самостійними господарями (на відміну від рабів в античному світі), але мусили працювати на феодала й залежали від
нього. Це, мовляв, і є феодальні відносини.
Объяснение: