На початку XIV в. одне з невеликих держав, що виникли після розпаду держави турків-сельджуків в Малій Азії, стало новим центром об’єднання ісламського світу. Його засновником був Осман-бей (1288-1326), на ім’я якого держава отримала назву Османської. З середини XIV в. військо османських султанів початок завоювання на Балканському півострові. Туркам протистояли ослаблені міжусобицями, постійно ворогували між собою Візантія, Сербія і Болгарія. В кінці XIV – початку XV в. южнославянские держави Сербія і Болгарія спочатку виявилися у васальній залежності від турків-османів, а потім і в їх повній владі. Вирішальною подією у долі Сербії стала поразка її війська у битві на Косовому Полі в 1389 р Спроби західноєвропейських хрестоносців стримати невблаганний натиск турків зазнали невдачі.
Перемоги османів на деякий час були перервані появою нової могутньої сили – держави Тимура (Тамерлана) (1370-1405), під владою якого виявилися землі Середньої Азії, Ірану, Індії. Наступною його метою стала Мала Азія – володіння турків-османів. У 1402 в битві при Анкарі турки зазнали поразки від військ Тимура, а султан Баязид I (1389-1402) потрапив у полон і помер у неволі. Однак після смерті Тимура його держава розпалася. Тепер ніщо не могло перешкодити османам продовжити експансію.
Піднесення турків-османів співпало з ослабленням домінуючої сили в Малій Азії – Візантійської імперії, пов’язаним з нескінченними війнами за владу між членами візантійської імператорської сім’ї. Ситуацію в країні посилило важке соціально-економічне становище. Скарбниця спорожніла, і імператор не мав можливості утримувати велике військо. Селяни, що потрапили в залежність від великих землевласників, вже не могли служити в армії, а найманці були вкрай ненадійні. Слабкістю імперії скористалися її вороги – генуезці і венеціанці захопили торгові шляхи і портові міста, що належали Візантії. З Балканського півострова ромеїв витісняли армії посилилися південнослов’янських держав – Болгарії та Сербії. Територія Візантійської імперії скоротилася до міста Константинополя з округою.
У 1439 р в обмін на обіцянку західноєвропейських держав надати військову до візантійці погодилися на об’єднання православної і католицької церков під верховенством папи римського (Флорентійська унія). Поступка Заходу викликала невдоволення багатьох православних у Візантії і за її межами. Російська православна церква не визнала цієї угоди і оголосила про свою самостійність. Однак Візантія так і не отримала до У 1444 під містом Варна турки розгромили військо хрестоносців, послане римським папою.
Османи кілька разів осаджували візантійську столицю, і в 1453 р після рішучої атаки турецьких військ на чолі з султаном Мехмедом II (1451-1481) Константинополь упав. Останній візантійський імператор Костянтин XI (1449-1453) загинув у бою на вулицях міста. Так завершилася тисячолітня історія Візантії. Константинополь перестав бути центром православ’я.
Объяснение:
я тут много написала, выбери то что нужно))
жду и звездочку
у меня есть еще одна важная половина,нужно напишу в комент.
У ранньому середньовіччі (V-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і теплим, більша частина Європи була вкрита лісами. Навіть в Італії та Іспанії, де за античних часів було розорено багато земель, лісів було більше ніж полів. Серед цього лісового моря були розкидані невеликі поселення, до яких прилягали клаптики землі, що оброблялися для вирощування городини, бобових та зернових культур.
У період раннього середньовіччя були в основному втрачені традиції землеробства античних часів, тому господарства селянина як правило орієнтувалося на освоєння лісових ресурсів. Ліс у ті часи був основним джерелом життя і доходів. Туди виганялися пастися череди худоби. Там, особливо в дубових лісах, восени набирали жиру свині, відгодовуючись на жолудях. Завдяки цьому селянин отримував на зиму гарантований запас м`ясної їжі. У лісі заготовлювалися дрова для опалення і виготовлялося деревне вугілля, важливий компонент для виробництва залізних знарядь праці і зброї. Ліс давав і будівельні матеріали, бо камінь у ті часи для будівництва був рідкістю. Крім того ліс був місцем для збирання всіляких плодів і ягід, які вносили розмаїття у убогу їжу людини середньовіччя. Особливо важливим для тих часів був мед диких бджіл, враховуючи ту обставину, що цукру тривалий час не знали. У лісі збиралися всілякі смолисті речовини для виготовлення факелів і світильників. Також заготовлювалися кора дуба, без якої не можливо було б вичиняти шкури тварин. Попіл спалених кущів підліску використовували для відбілювання або фарбування тканин. Крім того у лісі і на галявинах збирали лікарські рослини – єдині лікарські засоби тих часів.
Важливим був ліс для полювання. Всі варвари були вправними мисливцями. Щоб полювання у лісі було більш вдалим вони приручили для цього, крім собак, соколів, тхір і навіть оленів, які виманювали своїх диких родичів. Загалом ліс давав можливість простій людині, навіть у голодні роки, вижити. А голодні роки за тих часів траплялися досить часто.
Ліс був важливим компонентом і для заможних верств суспільства. Більша частина володінь великих землевласників складали саме лісові масиви. За підрахунками істориків ліс приносив їм третину доходу. Крім того тут вони віддавалися втіхам полювання.