Наприкінці XIX - на початку XX ст. Китай залишався напівфеодальною країною з імператорською формою правління (Маньчжурська династія). Жодна з капіталістичних країн світу не змогла перетворити цю величезну азіатську країну на свою колонію. Проте під виглядом оренди різних морських портів і територій, значних фінансових інвестицій Англія, Німеччина, Франція, Японія, Росія одержували дедалі більше привілеїв. Країна перетворювалася в напівколонію. Разом з тим китайська молода буржуазія була зацікавлена в розширенні внутрішнього ринку, ліквідації іноземної конкуренції та феодальних порядків, демократизації державного і суспільного життя.
У першому десятиріччі XX ст. швидко зростали антимань-чжурські та національно-визвольні настрої. Влітку 1905 р. під керівництвом Сунь Ятсена - відомого китайського революціонера-демократа - відбулося об'єднання різних китайських революційно-демократичних груп і організацій, що ставили своїм завданням ліквідацію монархії та встановлення республіки, в Об'єднаний союз
Как выглядели сарматы
Знатные сарматы часто отличались высоким ростом 170-180 см. Их скелеты имеют прочные кости, свидетельство мясной и молочной диеты кочевников. Как и скифы, сарматы носили длинные волосы и бороды. Сарматские правители Боспорского царства обычно изображаются на монетах длинноволосыми. Молодые люди обычно брили лицо или носили только усы, зрелые мужчины носили усы и бороды. Греческий автор Лукиан, живший во II в., писал: «Азиатских скифов», которых обычно считают предками сарматов, часто изображали с короткой стрижкой или с волосами, забранными назад в хвост, а также полностью бритыми или носящими усы. Аммиану аланы почти нравятся: «Почти все аланы – это высокие и красивые люди. Их волосы соломенно-желтого цвета, а глаза блестят пугающей яростью». Цвет волос вызывает сомнение, возможно, Аммиан пользовался какими-либо источниками, не проверяя их, или перепутал аланов с готами.
Хорошо подтвержден другой обычай аланов – деформация черепа. Удлиненной формы головы добивались, бинтуя голову в детстве. Этот обычай имел ограниченное распространение у ранних сарматов, но затем снова появился и получил широкое распространение во II-IV вв. под влиянием гуннов. Среди аланов, живших вдоль нижнего течения Волги, по данным археологов 70% обнаруженных черепов деформированы. Деформированные черепа находят в аланских захоронениях IV-V вв. на территории Западной Европы.
Плиний в «Естественной истории» пишет, что сарматские мужчины и женщины носят на теле татуировки. Секст Эмпирик добавляет, что сарматы татуируют своих детей. Наиболее распространенным мотивом татуировок были стилизованные изображения животных. Подобные татуировки обнаружены на телах «азиатских скифов» из захоронения в Пазырке на Алтае. Поскольку о татуировках у сарматов говорят лишь отдельные классические авторы, можно предположить, что обычай носить татуировки имел распространение.
Как одевались сарматы
Одежда сарматов мало отличалась от одежды их восточных и западных соседей. Многие виды одежды мало изменились вплоть до Средних веков и долгое время встречались у осетин – потомков аланов. Иранские названия предметов одежды сохранились в осетинском и персидском языках, а также попали в славянские языки.
Главным предметом верхней одежды был кафтан, называемый «курта». Полы кафтана запахивались на животе справа налево. Обычно «курту» кроили из лосины, но иногда – из сукна. Штаны («саравара») имели свободный или более тесный покрой. Нижнее белье часто ткали из конопли. «Кто не знал о том, что эта ткань делается из пеньки, тот думал, что это лен» (Геродот). Сапоги скифского стиля, назывались «ксшумака». На ноге сапоги удерживались кожаными ремешками, охватывающими лодыжки и проходящими под подушкой.
Сарматы почти всегда изображены с непокрытыми головами, что представляется странным, если учесть достаточно резкий климат степи. Вероятно, у сарматов, как и у других кочевых народов, имелся собственный тип головного убора, но об этом мы почти ничего не знаем. У скифов был обычай считать красный цветом войны. Находки в скифских захоронениях подтверждают существование такого обычая. Кожаная одежда и предметы военной экипировки часто окрашены в красный цвет
Объяснение:
Объяснение:
Етнографія знає небагато народів, яким торгівля не була б відома хоча б у самій елементарній формі. Таким народом є жителі Вогняної Землі, яким до знайомства з європейцями і в значній мірі навіть пізніше незнайома була сама ідея торгівлі. Поряд з ними стоять або, вірніше, стояли багато з австралійських дикунів. Цейлонські ведди — навіть прийшовши в зіткнення з культурними прибульцями, могли додуматися тільки до самого первісного виду обміну, який Шарль Летурно (французький етнограф-соціолог) називає «commerce par depots» (торгівля продуктом, який виробляється у даному районі). Такий продукт і по теперішній час зустрічаються, крім веддів, у ескімосів, у полінезійців, у африканських маврів, в Абісинії, за яким можна відрізнити обмін, як такий, від символічної міни. Уже у дикунів зустрічаються в ембріональній формі дві істотно необхідних умови для розвитку торгівлі: спеціалізація промисловості і монета. Роль останньої в різних місцях грають коштовності, прикраси (раковини), хутра, раби, худоба тощо.
Алегорія свободи та торгівлі, 1890
У Межиріччі, Стародавньому Єгипті торгові відносини стали складатися вже більш визначено, з'явилися одиниці розрахунку, почала утворюватися закономірна схема: товар — гроші — товар.
Клинопис вавилонян розповідає про угоди з купівлі та продажу рабів, худоби, землі. Тоді ж почали складатися і кредитні відносини між людьми, освоюватися шляхи, по яких вантажі, раби і худоба доставлялися в Персію, Вірменію, Мідію, Аравію та Індію. Цими ж шляхами доставлялися дорогоцінні камені, спеції і пахощі, тканини та вироби зі срібла та золота. Міста, через які проходила транспортування вантажів, процвітали.