Литовські князі започаткували звільнення українських земель від монголо-татарського іга. Зміцненню позицій литовських можновладців на українській території сприяли династичні зв’язки з галицько- волинськими князями, що давало їм змогу бути законними претендентами на місцеві княжі престоли. Тому літописи й відзначають, що володарі Литви «не стільки силою, скільки мудрістю воювали». Українці досить спокійно поставилися до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, самі литовські князі спочатку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди бачили в Литві можливого захисника проти жорстоких набігів татар. Були прийняті й руські норми права, назви посад тощо. Тому держава часто називалася Литовсько-Руським князівством. Великому князю належала законодавча, виконавча, судова та військова влади.
У цей же час поширює свою експансію на українські землі Польща. Після тривалої боротьби у 1387 р. їй вдається захопити Галичину.
Буковина з 1359 р. входить до складу Молдавського князівства під назвою Шипинської землі, Закарпаття — у другій половині XIII ст. — до складу Угорщини. Таким чином, у XIII-XIV ст. українські землі були розчленовані та увійшли до складу різних держав.
Литва мала певну автономію, за нею залишилися білоруські землі, а Польща приєднала українські, поділивши їх на 6 воєводств. Становище українців різко погіршилося, проте унія 1569 р. мала для України й деяке позитивне значення: знову більшість українських земель об’єдналася в межах однієї, хоч і ворожої українцям, держави, що інтенсифікувало зв’язки між ними; прискорилася колонізація Подніпров’я.
Після Люблінської унії на українських землях водночас із згортанням національного політичного життя та економічним закабаленням населення, наступом на права і свободи місцевої людності та знищенням її мови і культури польська влада прагне нейтралізувати роль православ’я, змінивши його католицькою вірою. Для Польщі окатоличення українських земель мало сприяти забезпеченню консолідації та єдності держави — Речі Посполитої.
ответ:Від початку своєї історії через і до утворення перших поселень із сільськогосподарським життя, людство пройшло шлях освоєння територій, використання і видобуття вогню, початку споживання м'яса, створення знарядь полювання і праці, розвитку розмовної мови, пробудження свідомості, зародження образотворчого мистецтва.
Сільськогосподарська (неолітична) революція відбулась між 8000 і 5000 роками до н. е.та призвела до утворення осілих спільнот, тобто переходу від кочового життя (скотарство і збиральництво) до землеробства. Розрізнені поселення концентрувалися навколо життєдайних ресурсів — родючих природно зрошуваних земель, річок та озер, рясних випасів для худоби. Спільноти розвинулися у цивілізації, чому також сприяло вдосконалення транспортних засобів. Розвивалися різноманітні ремесла, поділ праці і розшарування суспільства на класи. У цих стародавніх цивілізаціях була винайдена писемність, що дозволило передавати знання з покоління в покоління на матеріальних носіях. Ці процеси розвитку стародавніх спільнот, супроводжуючись суперництвом і конфліктами, розвиваючись протягом тисячоліть, призвели до утворення держав і, потім, наддержав (імперій).
Объяснение: