Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм у Царстві Польському (нині на території Польщі).
Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].
Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[3].
Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870—1878), згодом — до Владикавказа (1878—1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читає твори Миколи Костомарова, Пантереймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»
Іван Самойлович Іван Самойлович1672-1687
Правління 1672-1687
Обрання 17 червня 1672
Попередник Дем'ян Многогрішний
Наступник Іван Мазепа
Біографічні дані
Дата народження невідомо
Ходорків
Дата смерті 1690
Тобольськ
Дружина Марія Іванівна Голуб
Діти Семен, Григорій, Яків, Параска, Анастасія
Династія Самойловичі
Батько Самійло
Іван Самойлович був сином священика. Він отримав добру освіту і пішов у козаччину. Завдяки освіті він незабаром отримав чин сотника у Гадяцькому полку й перебував у м. Веприку. Потім у званні військового товариша він став чернігівським наказним полковником.
Самойлович перейшов на бік гетьмана Брюховецького, а після його смерті приєднався до прихильників промосковської орієнтації й був обраний генеральним суддею. Після відставки Многогрішного, Самойловича у 1672 році було обрано гетьманом Лівобережної України на раді у Конотопі. У 1674 році Самойлович почав війну з Дорошенком і у Переяславі противники Дорошенка проголосили його гетьманом Правобережної України. Самойлович вів постійні війни з турками й татарами за Правобережжя. У 1677 році Туреччина проголосила гетьманом Правобережної України Ю. Хмельниченка. Хоча турецьке військо було зупинене та відігнане силами Самойловича та Ромодановського під Чигирином, але 1678 року воно знов прийшло під Чигирин. Місто було спалене, але 5 серпня 1678 року турків все ж таки було розгромлено. Перемога козаків, одначе, не дала вагомого зиску.
Треба зазначити, що Самойловича не шанували в Україні за його пиху та ненаситну жадобу. “Спершу ця людина була до всіх ласкава й покірна, — писав про Самойловича його сучасник, — але коли він закріпився у своїй владі й розбагатів, то став гордим та зухвалим”. Підчас війни з турками вороги Самойловича, у тому числі Мазепа, обвинуватили його в ігноруванні наказів Голіцина, який був головнокомандувачем московського війська, й саме тим фактом пояснювали невдачі кампанії. Голіцин скористався з цього, щоб реабілітувати себе. Внаслідок цих інтриг, а також і з об'єктивних обставин Самойловича у 1687 році було знято з посади гетьмана та відправлено у вигнання спершу до Орла, а потім до Тобольська, де він і помер у 1690 році.
Александр 2 вошел в историю как реформатор. Во время его правления в России произошли существенные изменения, главное из которых касается решения крестьянского вопроса. В 1861 году Александр Второй отменяет крепостное право. Столь кардинальный шаг давно назревал, но его реализация была связана с большим количеством сложностей. Отмена крепостного права требовала от императора проводить и другие реформы, которые должны были вернуть Россию на лидирующие позиции на мировой арене. В стране накопилось огромное количество проблем, которые не решались с эпохи Александра 1 и Николая 1. Новому императору пришлось делать большой акцент на решение этих проблем, проводя во многом либеральные реформы, поскольку предыдущий путь консерватизма к положительным последствиям не привёл.