Популярність Конфуція, що зростала та поширювалася протягом двох з половиною тисячоліть, стала причиною виникнення багатьох легенд, які слід відрізняти від фактів його життя. Першу біографію Конфуція (разом із понад 100 інших біографічних описів) склав Сима Цянь («Ши цзі», гл.47 孔子世家), який жив близько 500 років пізніше за Конфуція. Ця біографія поєднує факти що збереглися у попередніх текстах (наприклад, «Мен-цзи», «Чжуан-цзи») та намагається уникнути суперечностей, які вже тод ігалися. Оскільки за часів Сима Цяня конфуціанство вже отримало статус державної ортодоксії, біографія очікувано уміщує прикраси та перебільшення. До того ж, ймовірно що у виведенні ідеалізованого образу Конфуція Сима Цянь переслідував особистий інтерес, оскільки його «Історичні записи» багаторазово натякають на те, що автор сприймає себе як невизнанного «другого Конфуція».[2]
Більш достовірними джерелами є «Цзо чжуань» (коментар до хроніки Чуньцю, яка була складена на батьківщині Конфуція) та «Лунь юй» (записи розмов та доповіді про поведінку філософа, що залишили його учні). Складність вживання цих джерел у тому, що обидва — продукти поступового формування, що відбувалося протягом близько трьох століть після смерті засновника вчення. Кілька інших джерел щодо життя Конфуція були складені ще пізніше та носять агіографічні риси.
Маючи на увазі біографію від Сима Цяня та версію «Аналектів», утворені у Західній Хань, Нилан та Вілсон зауважують: «Щодо сутністі життя та вчення Конфуція у 100 році до н. е. сперечалися так само гаряче, як і тепер».[3] Відомий китайський історик першої половини 20 ст. Ґу Цзєґан визначив, що кожна ера китайської історії мала «власного» Конфуція, і навіть декілька різноманітних «Конфуціїв» одночасно.[4]
1. Внутреннее положение Казахского ханства. В годы правления хана Тауке Казахстан оставался централизованным государством. В Казахском ханстве царило спокойствие, соблюдались законы, реже случались межплеменные распри. Крупные конфликты разрешались при посредничестве авторитетных биев. Были устранены разногласия по поводу распределения пастбищных угодий и водных источников. Российский исследователь XIX века И. Крафт подчеркивал: «Он ... разграничил земли между родами и установил порядок пользования ими». Прекратилась барымта. Каждый казахский род получил свою тамгу и родовые метки (ен). Повысилась бое народного ополчения. 2. Внешняя политика хана Тауке в начале XVIII века. С целью обеспечения единства ханства и безопасности его границ Тауке проводил действенную внешнюю политику. Ему удалось заключить военный союз с кыргызами и каракалпаками. Эта мера несколько приостановила набеги джунгар на территорию Казахского ханства. С целью упреждения вторжений джунгар он был вынужден периодически организовывать военные набеги на их кочевья.
В 15 в. Европа оказалась отрезанной от товаров, прибывавших с Востока. Ткани, сахар, красители, пряности перестали поступать на европейские рынки. Особенно остро ощущался недостаток перца. Ведь в 15 в. он мог заменять деньги при торговых сделках, мог выступать в качестве преданного для невест. Это произошло из-за того, что освоенные европейцами торговые пути в Азию через Средиземное море перекрыла сильная Османская империя. В конце 15 начала 16 века великие открытия возможны из за того что именно на этот период человечество приобрело/ пережило много войн, и на тот момент началось кораблестроение, те людям нужны были большие территории для торговли и проживания. проживание это вторая причина почему великие географические открытия стали происходить в конце 15 начале 16 века
Популярність Конфуція, що зростала та поширювалася протягом двох з половиною тисячоліть, стала причиною виникнення багатьох легенд, які слід відрізняти від фактів його життя. Першу біографію Конфуція (разом із понад 100 інших біографічних описів) склав Сима Цянь («Ши цзі», гл.47 孔子世家), який жив близько 500 років пізніше за Конфуція. Ця біографія поєднує факти що збереглися у попередніх текстах (наприклад, «Мен-цзи», «Чжуан-цзи») та намагається уникнути суперечностей, які вже тод ігалися. Оскільки за часів Сима Цяня конфуціанство вже отримало статус державної ортодоксії, біографія очікувано уміщує прикраси та перебільшення. До того ж, ймовірно що у виведенні ідеалізованого образу Конфуція Сима Цянь переслідував особистий інтерес, оскільки його «Історичні записи» багаторазово натякають на те, що автор сприймає себе як невизнанного «другого Конфуція».[2]
Більш достовірними джерелами є «Цзо чжуань» (коментар до хроніки Чуньцю, яка була складена на батьківщині Конфуція) та «Лунь юй» (записи розмов та доповіді про поведінку філософа, що залишили його учні). Складність вживання цих джерел у тому, що обидва — продукти поступового формування, що відбувалося протягом близько трьох століть після смерті засновника вчення. Кілька інших джерел щодо життя Конфуція були складені ще пізніше та носять агіографічні риси.
Маючи на увазі біографію від Сима Цяня та версію «Аналектів», утворені у Західній Хань, Нилан та Вілсон зауважують: «Щодо сутністі життя та вчення Конфуція у 100 році до н. е. сперечалися так само гаряче, як і тепер».[3] Відомий китайський історик першої половини 20 ст. Ґу Цзєґан визначив, що кожна ера китайської історії мала «власного» Конфуція, і навіть декілька різноманітних «Конфуціїв» одночасно.[4]