Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково
Ива́н Дми́триевич Серко́ или Сирко́ (укр. Іван Дмитрович Сірко; род. около 1610, Мурафа, Брацлавщина, Речь Посполитая или Мерефа на Слобожанщине, Русское царство — 11 августа, 1680, Грушевка (Капуловка), Войско Запорожское, Русское царство) — кошевой атаман Запорожской Сечи. Участник и организатор многочисленных походов и сражений, главным образом против «басурман» (крымских татар и турок), а также гетманских властей, проводивших пропольскую или протурецкую политику как ревностный защитник православия. Герой украинских изустных преданий и песен.Прозвище
Урус-шайтан («русский чёрт»)
Дата рождения
1610
Место рождения
Мерефа на Слобожанщине или Мурафа на Брацлавщине
Дата смерти
1680
Место смерти
село Грушевка (личная пасека),
Апостоловский_район,
Днепропетровская область
Принадлежность
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Речь Посполитая
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетманщина
Род войск
казацкая пехота и кавалерия
Звание
кошевой атаман
Сражения/войны
походы на Крым, отражение атак татар и турок на Низовых землях
Объяснение:
Киевского генерала-губернатора М. И. Драгомирова изобразил в виде атамана Серко И. Е. Репин на знаменитой картине «Запорожцы пишут письмо турецкому султану».