Острозький Костянтин Іванович (ок. 1460-1530), князь, захисник Православ'я і південноруської народності. Він був близький до двору вів. кн. Литовського, відбивав набіги татар і висунувся як хоробрий воєначальник. З 1498 був литовським гетьманом, старостою брацлавським, Вінницьким і Звенигородським. Особливо важливу роль відіграв Острозький у війні вів. кн. Литовського Олександра з Іваном III. Він виступив головнокомандувачем литовськими військами і рушив до Дорогобужа. На р. Ведроші Острозький був розбитий московськими військами під проводом Юрія Захар'їна (в 1500), узятий в полон і відправлений під суворим наглядом до Вологди. Там його всіма засобами переконували перейти на московську службу. У 1506 він для виду погодився, дав заручну запис, отримав сан боярина і був призначений начальником декількох загонів, що охороняють кордони від набігів татар; в 1507 з пограниччя Острозький втік до Литви. Коли в 1512 татари нагрянули на Волинь і Галичину, він розбив їх під Вишнівцем. У к. 1512 почалася нова війна Литви з Москвою. У 1513 москвичі оволоділи Смоленськом, але незабаром зазнали сильної поразки під Оршею, де литовські війська очолював Острозький. Слідом за тим він успішно відбивав на півдні набіги татар, поки їх величезний загін в 40 тис.чол. під начальством Калги-богатиря не вторгся в Галичину. Біля Сокальського замку татари в 1519 здобули перемогу. Острозький був призначений воєводою Троцьким і в 1527 розбив наголову вторглися татар на р.Ольшаниці біля Канева.
У своїх турботах про православну церкву він все життя клопотав за неї перед урядом, завдяки чому було встановлено міцне юридичне становище православної Церкви в Литві. За час діяльності Острозького Православна Церква отримала понад 20 грамот, які розширювали і затверджували її права. За його сприяння були прийняті і частково здійснені заходи з підняття морального рівня народу, визначено положення єпископів і соборян, багато зроблено по влаштуванню патронатства і визначенню меж мирського втручання в церковні справи. Похований він у Києво-Печерській Лаврі.
Объяснение:Ні
2. Международные факторы. Принятие христианства вводило Русь в семью европейских народов, создавало условия для развития равноправных отношений, а язычество обрекало на изоляцию и враждебность со стороны христианизированных соседей, относившихся к язычникам как к нелюдям. При этом следует учитывать, что окончательный раскол христианства на католическую и православную ветви произошел лишь в 1054 г.
3. Социальные факторы. Нараставшая социальная неоднородность, а также менявшиеся духовные запросы элиты общества создавали условия для перехода к более сложной мировоззренческой системе.
4. Личные соображения Владимира. Существуют мнения, что Владимир задумался о духовном очищении, о деянии, которое могло бы прославить его.