У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20 % площі) і Російською (80 % площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Первый месяц войны это с 22 июня по 22 июля 1941 года. Немцы успели оккупировать Литву еще за последнюю неделю июня, оккупировать Латвию (Латвийская ССР) и часть Эстонской ССР, кроме островов и северных областей.
Они оккупировали почти всю Белорусскую ССР, от Белостока (он тогда был в составе СССР) до Могилева, однако, в Гомельской области Красная армия продержалась до конца августа.
Также немцы смогли захватить часть Псковской области и проникли в Новгородскую область, где были разбиты под Сольцами в июле 1941.
В Бессарабии они в иле почти ничего не захватили, но смогли продвинуться на территории УССР от Перемышля до Житомирской области.
Объяснение: