Що стосується Буковини, то румунська влада на її території з 1918 по 1928 роки запровадила військовий стан; наступне десятиліття було відносно ліберальним; нарешті, у 1938 році в Румунії до влади приходять військові, котрі запроваджують жорстке авторитарне правління. Відповідно і політична діяльність на Буковині існувала головним чином за ліберального періоду. Помірковані сили під проводом Володими-
ра Залозецького утворили Українську національну партію, розпущену з початком військового правління. У середині 30-х років нечисленні групи національно-революційного спрямування об'єдналися під керівництвом Ореста Зиба.чинського, Петра Григоровича та Дениса Квітковського. Після 1938 року національно-революційні групи змогли завдяки гарній конспірації продовжити свою діяльність. Існували на Буковині також і комуністичні гуртки, проте в них фактично не було українців.
Інша ситуація склалася на Закарпатті. У 1918 році лідери українських сил Закарпаття погодилися на включення цієї території на правах автономії до Чехословацької держави (проте реально ця автономія була здобута дуже нескоро). Демократична республіка, яка встановилася тут, була найпоступові-шою з усіх новоутворених держав Східної Європи. Як наслідок, темпи прогресивних змін у житті українців Закарпаття були вищими, ніж будь-де на інших українських землях - від Дону до Сяну. У Чехосло-ваччині не проводилося придушення національно-культурних прагнень українців; навпаки, різко зросла кількість навчальних закладів, у тому числі з українською мовою викладання, кількість культурницьких організацій.
В умовах демократичної конкуренції українські організації гуртувалися в трьох таборах: русофільському, який мав традиційно сильні позиції ще з другої половини XIX століття; русинському, котрий обстоював існування окремої нації й очолювався головним чином мадяризованими священиками, що приховували свої симпатії під машкарою русинського локалізму; та українофільському, що привертав симпатії передусім молоді. У вільному змаганні з іншими таборами українофіли здобули підтримку абсолютної більшості інтелігенції Закарпаття. Товариство та», організація українських скаутів «Пласт», Асоціація українських вчителів та інші організації мали великий вплив у цьому регіоні. Проте значна кількість українофілів, зачарована радянською пропагандою, схилилася на прорадянсь-кий та прокомуністичний бік, хоча і не оформлювала організаційно свої уподобання. Водночас існували і симпатики ідеології інтегрального націоналізму, проте також більшою частиною не оформлені в певні організаційні стуктури.
Події наприкінці 30-х років поставили Закарпатську Україну в один з центрів уваги Європи і засвідчили достатньо високу зрілість українського руху; про це мова піде далі.
Проте основою політичного життя'українського народу, його духовної й ідейної самоорганізації на той час стала Галичина, - попри всі репресії, які хвилями накочувалися, ініційовані польською владою, - а також суміжна з нею Волинь і Холмщина, які Польща відтяла від колишньої Російської імперії.
Объяснение:
В зависимости от назначения книги заключались в окладные и обиходные переплеты(в настоящее время- твердые и мягкие переплеты)
В русских рукописях была распространена вязь-особое декоративное письмо, которое связывало буквы в орнамент. Ею не писали всю книгу- она служила украшением рукописей, ею воспроизводились названия книги или отдельных частей(В наших книгах названия глав также выделяются )
В древних рукописных книгах использовали красную краску(киноварь), которую использовали в тексте для смыслового подчеркивания, написания отдельных букв, выделения начала отдельных фраз, важных фрагментов текста(отсюда понятия красная строка, рубрика) В наших книгах также выделяются ключевые моменты, первые буквы абзацев и т.п.
Орнаментальные украшения древнерусских книг- заставки(орнаментные и сюжетные изображения в начале книги или раздела текста)
концовки(изображения в конце книги или ее разделов)
украшения на полях в виде веточки или цветка
они выполняли функцию дополнения текста книги, и сохраняют эту функцию и по сей день
Титульного листа в русской рукописной книге не было, его роль выполнял колофон (от греч. kolophon - завершение), или послесловие - текст на последней странице рукописи, содержащий название книги, сведения о ее авторе, имени заказчика и переписчика, месте и времени переписки, дате создания рукописи и т.п.(Это можно встретить в любой современной книге, только в начале)
Для нумерации использовалась буквенная система обозначения чисел