Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
Заклики гетьмана покласти край громадянській війні не діяли, тож Виговський мусив ужити рішучих заходів. Не маючи опори в українському суспільстві, І.Виговський заручився підтримкою Криму і звернувся до московського царя з проханням до тих бунтівників і свавільників приборкати”. У травні 1658 р. гетьманське військо розбило під Полтавою загони заколотників. Пушкар загинув у бою, а Барабаша взяли в полон і стратили.
Социальное неравенство, ущемление в правах так называемых холопов просматривается еще в первом официальном документе на Руси - русской Правде(1019г):за холопа и челядь(прислугу) дается меньший выкуп, его убийство обходится также недорого, словом, уже тогда прослеживается отношение к людям данной категории, как к вещи. Но, если рассматривать лишь официальные источники по данной проблеме, получится вот такая краткая историография закрепощения крестьян:1)1497г. - вышел Судебник Ивана III, которым был введен Юрьев день - осенний день, в который крестьянин имел право перейти от одного хозяина к другому. На остальные же дни вводился запрет.2)1550г. - Судебник Ивана IV , в котором подтверждается Юрьев день, введенный в 1497г., и увеличивается плата за "пожилое"(плата, которую крестьянин должен был отдать помещику при переходе в Юрьев день за то, что он пожил у него)3)1581г. - указ Ивана IV "О заповедных летах"(годах, в которые крестьянин не имел права переходить от одного помещика к другому ,несмотря на Юрьев день)4)1597г - введение Федором Ивановичем(сыном Ивана Грозного) 5-летнего срока сыска беглых крестьян(крестьяне часто сбегали от нерадивых помещиков, которые плохо с ними обращались, к другим, порой это бывало и не в Юрьев день, поэтому с целью возвращения хозяину вводился их сыск.Если в течение 5 лет крестьянина не находили, переставали искать)5)1601г. - Борис Годунов вводит запрет на переход крестьян, записанных в "писцовые книги"(своеобразные данные переписи населения)6)1642г. - Михаил Романов увеличивает срок сыска беглых крестьян до 15 лет.7)1646г. - Алексей Михайлович(отец Петра Великого) вводит бе сыск крестьян8)1649г. - "Соборное уложение" Алексея Михайловича, в котором полностью запрещался переход крестьянина от одного помещика к другому(отмена Юрьева дня;отсюда и берет начало поговорка:"Вот тебе, бабушка, и Юрьев день!").Окончательное оформление крепостного права.Можно считать это концом закрепощения крестьян. Можно еще добавить:9)1718-1719гг. - введение Петром Iподушной подати(каждый крестьянин должен платить налог в пользу государства)10)1760г. - установление Петром III(мужем Екатерины II) права помещиков ссылать неугодных крестьян в Сибирь11)1765г. - Екатериной II установлено право помещиков ссылать крепостных на каторгу.Далее еще во времена Александра I в газетах совершенно спокойно публиковались объявления о продаже крестьян, причем их разрешения, естественно,не спрашивали и зачастую продавали мужа одному помещику, жену - другому, а детей - третьему. Ну, а затем, конечно, знаменитая отмена крепостного права.
Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
Заклики гетьмана покласти край громадянській війні не діяли, тож Виговський мусив ужити рішучих заходів. Не маючи опори в українському суспільстві, І.Виговський заручився підтримкою Криму і звернувся до московського царя з проханням до тих бунтівників і свавільників приборкати”. У травні 1658 р. гетьманське військо розбило під Полтавою загони заколотників. Пушкар загинув у бою, а Барабаша взяли в полон і стратили.