Вторжение немецких крестоносцев в Восточную Прибалтику являлось лишь одним из этапов их «натиска на Восток», т. е. политики захвата немецкими светскими и духовными феодалами славянских земель. В X—XII вв. немецкие правители завоевали земли полабских и славян и продвинулись к Висле. Но здесь они встретили сопротивление со стороны Польши и пруссов, населявших территорию Прибалтики вплоть до Немана. По-прежнему стремясь овладеть землями между Вислой и Неманом, немецкие феодалы решили в то же время создать второй очаг наступления — на Западной Двине.
Виділяють основні періоди:Раннє Середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.);Високе Середньовіччя (XI—XIV ст.);Пізнє Середньовіччя (XIV—XVI ст.), коли розпочалася централізація держав під королівською владою.Французький історик Жак Ле Ґофф пропонує концепцію Довгого Середньовіччя (IV—XIX ст.)[1], коли, на його думку, існував безперервно існували фундаментальні структури, що дають змогу вловити зв'язок між цими п'ятнадцятьма сторіччями[2]. Цей тривалий період історик пропонував поділити на проміжні періоди:високе Середньвіччя IV-IX ст., Що є водночас пізньою антічністю та годиною Зародження феодальної системи ; власне Середньовіччя історик предлагает віділяті Із VIII-X ст. [3] ; центральне Середньовіччя X - XIV ст., период найбільшого розвитку, до которого Варто звесті Середньовіччя у вузьких значенні; пізнє Середньовіччя XIV - XVI ст., Що є періодом кризиса, Великої Чуми. Новий час XVІ - XVIII / XIX ст., Постсередньовіччя 476-1492
