Согласно папирусу Весткар, Хуфу был сыном Снофру, и ничто не указывает, что это неправда. Матерью Хуфу считается царица Хетепхерес, чья шахтная гробница была обнаружена возле Великой пирамиды. В этой гробнице несколько раз встречается имя Снофру, а царица носила титул, — «Мать царя, которая наставляла его, та, чьи наставления всегда исполнялись». Проще всего представить Хетепхерес женой фараона Снофру и матерью фараона Хуфу. Царь Хуфу упоминается в Абидосском (где он назван Хуфу) и Саккарском (где он назван Хуфуф) списках фараонов. В обоих списках его имя находится между Снофру и Джедефра.
Певно, в історії України, як і в історії Польщі, немає настільки парадоксальної фігури, як князь Ярема ВишневецькийБув він нащадком козацького ватажка Дмитра Байди-Вишневецького, засновника Запорозької Січі. Незадовго перед повстанням Богдана Хмельницького в самого Яреми склалися добрі стосунки з українськими козаками. Принаймні вони разом ходили походами на татар у 40-х рр. ХVІІ ст. Й водночас це — «гроза козаків».
Так написав на надмогильній плиті Яреми його син, польський король Михайло Корибут-Вишневецький. Саме таким, в більшості випадків, й постає образ цього історичного діяча, пише журналіст порталу “Глобал Аналітик” Артур Новицький.
Взагалі, вивчаючи діяльність Вишневецького, не можна стверджувати, що він був меншим патріотом Русі, ніж Хмельницький. Це просто різні ¬точки зору на майбутнє своєї землі. І різне розуміння того, що означає бути руським патріотом. Звичайно, згідно з пізнішою українською національною ідентичністю, Вишневецький — зрадник. Але йому і руській католицькій шляхті треба було робити вибір — чи підтримувати звичайний, старий уклад життя, чи піти разом із козаками — невідомо куди й навіщо…
Ярема походив з родини, де були сильні православні традиції. Його мати, Раїна Могиляка, виступала фундатором православних святинь, жертвувала кошти на видання релігійної літератури. А її брат, Петро Могила, став видатним церковним діячем, архімандритом Києво-Печерської лаври, а потім митрополитом Київським.
Існують різні припущення щодо причин рішення Вишневецького перейти з православ’я у католицтво, але скоріш за все князь Ярема виходив з того, що для отримання політичного впливу, необхідного для реалізації його планів щодо розбудови Руського князівства, слід було прийняти католицтво. Взагалі він був далекий від будь-якого релігійного фанатизму і жодне із відгалужень християнства (римо-католицтво, греко-католицтво, православ’я, протестантизм) не розглядав як сакральну істину-в-собі.
Щодо православних святинь, то князь не те, що не чіпав їх, він навіть дбав за православну віру: відомі його підтвердження привілеїв для закладених батьками монастирів. У травні 1636 року він видав документ про обдарування Мгарського монастиря. 17 лютого 1646 року князь підтвердив свою ж дарчу грамоту цьому монастиреві на село Мгар і звільнив монастир від поборів.