Ойраты (калмыки, зюнгары, джунгары) — некогда единый монголоязычный народ, после распада Монгольской империи и покорения монголов манчжурами создавший в результате войн с Манчжурской империей Цин, Российской империей, государствами и племенными союзами Средней Азии три государства — Джунгарское ханство, Калмыцкое ханство и Хошутское ханство. Основными современными центрами расселения ойратов ныне являются Российская Федерация (Республика Калмыкия), Монголия (западные аймаки) и Китай (Синьцзян-Уйгурский автономный район и провинция Цинхай). Первые упоминания об ойратах известны с XIII века, когда они добровольно в качестве союзников вошли в состав империи Чингисхана и их дальнейшая история была тесно связана с её становлением и завоеваниями .
Як галузь суспільного виробництва мистецтво архітектури залежить від досягнень науково-технічного прогресу, характеру виробничих відносин, від природних і кліматичних умов, художніх смаків та ін. В останні десятиліття якісні зміни будівельної техніки, створення нових конструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру. Багатогранність практичних потреб людства зумовила створення і будівництво найрізноманітніших типів і видів споруд, з яких утворюються ансамблі, комплекси та цілі міста. Виникає і розвивається містобудування - проектування і спорудження міст. У процесі розвитку архітектури окремих країн і народів, залежно від матеріальних, духовних і природних умов суспільного життя, склалися різноманітні архітектурні стилі, що визначаються своєрідністю взаємопов'язаних типів споруд, будівельних конструкцій та архітектурної форми.
До новітньої доби в архітектурі канонічними та навіть взірцевими вважались архітектурні формули Вітрувія (римський архітектор та інженер другої половини 1 ст. До н. Е.), Що відповідали потребам свого часу (бароко, класицизм, готика, романський стиль та ін.). Саме Вітрувій обґрунтував, що першоосновами архітектури є міцність, користь та краса. За ним краса будь-якої споруди залежить від пропорцій, які мають співвідноситись із певними, визначеними ним, гармонічними відношеннями пропорцій людського тіла.
Із настанням періоду модернізму (не плутати з модерном) та із розповсюдженням сучасних будівельних матеріалів та технологій, з кризою «єдиної епохи» і виникненням принципу різності культур, архітектурна форма майже незворотно стала відриватись від функції. Сьогодні форма все частіше залежить не від матеріалу, як в часи Вітрувія, а від семіотичних претензій замовника чи автора-архітектора. Формули Вітрувія стала цікавити лише студентів і «класицистів». Розвивається в різноманітних стилях архітектура надзвичайно масштабно і поширено в усьому світі, особливо сьогодні цінується краса давніх звичаїв та їх модернізація.
Объяснение:
В последнее время в новостях часто упоминаются Крестовые походы. Президент Буш совершил ошибку, назвав "крестовым походом" войну против терроризма, и подвергся резкой критике за то, что произнес слова столь агрессивные и оскорбительные для мусульман всего мира. Если они оскорбительны, то интересно, насколько часто ими пользуются сами арабы. Усама бин Ладен и мулла Омар не раз называли американцев "крестоносцами", а идущую сейчас войну - "крестовым походом против ислама". Вот уже десятки лет арабы Ближнего Востока постоянно именуют американцев "крестоносцами" или "ковбоями". Несомненно, в мусульманском мире Крестовые походы - живой факт.
Не забыли о них и на Западе. Несмотря на многочисленные противоречия между Востоком и Западом, к Крестовым походам большинство представителей как той, так и другой культуры относятся одинаково. Общепринято то мнение, что Крестовые походы - черное пятно в истории западной цивилизации вообще и Католической Церкви в частности. Всякий, кто рвется полить грязью католиков, не замедлит вытащить из-за пояса Крестовые походы и инквизицию. Часто именно Крестовые походы используются в качестве классического примера того зла, которое может породить организованная религия. Среднестатистический прохожий что в Нью-Йорке, что в Каире согласится, что Крестовые походы - коварное, циничное и ничем не спровоцированное нападение религиозных фанатиков на мирный, процветающий и утонченный мир ислама.
Так было не всегда. В Средневековье мы не нашли бы в Европе ни одного христианина, который не считал бы Крестовые походы самым благим деянием. Даже мусульмане уважали идеалы крестоносцев и благочестие своих противников. Все изменилось с появлением протестантской Реформации. Для Мартина Лютера, выбросившего за борт христианские доктрины об авторитете Папы и об индульгенциях, Крестовые походы стали не чем иным, как хитрым ходом жадного до власти папства. Он даже утверждал, что воевать против мусульман значит воевать против Самого Христа, ибо это Он послал турок наказать христианский мир за безверие. Когда султан Сулейман Великолепный со своей армией начал вторжение в Австрию, Лютер переменил мнение касательно необходимости сражаться с ним, но в осуждении Крестовых походов