Присоединение Трансильвании к Румынии (в Румынии носит название Великого объединения 1918 года) — политическое событие, начавшееся 1 декабря 1918 года в ходе распада Австро-Венгрии, когда на съезде румын в городе Алба-Юлия делегатами было принято решение о вхождении ранее венгерской Трансильвании в состав королевства Румыния.Вхождение сепаратно настроенной по отношению к Венгрии Трансильвании в состав Румынии, социалистический переворот в самой Венгрии, территориальные споры венгров и чехословаков привели к началу Чехословацко-венгерской войны. В 1919 году в Трансильвании открылся румынско-венгерский фронт, а уже летом того же года румыны достигли Будапешта. Социалистическое правительство в Венгрии пало, а после подписания Трианонского договора, в котором документально закреплялись распад Австро-Венгрии и поражение Венгрии в Первой мировой войне, Трансильвания окончательно вошла в состав Румынии.
Объяснение:
Якось п’ять тисяч рокiв тому...
Трипільська культура, що була розповсюджена на території України в VI—III тис. до н.е, овiяна загадками. Вчені досі точно не можуть сказати, звідки вона взялася і куди поділася. Дуже багато таємниць трипільці взяли з собою в небуття. І тепер археологи намагаються з’ясувати цей феномен.
Вона стала апогеєм розвитку людства періоду енеоліту. Це була справжня культура, яка випередила свій час. Трипільці за своєю діяльністю були землеробами і справжніми майстрами з обробки землі. Також вони мали високо розвинуту систему містобудування. Їх містоустрій досі дивує археологів усього світу.
Більша частина трипільських поселень зосередилася на території сучасної України, а її основним осередком стала Черкаська область. Тут розташовуються 11 поселень, iз яких найбільші — це «Тальянки», «Доброводи», «Чичиркозівка» та «Майданицьке». Усі ці об’єкти перебувають під опікою Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», що розташований у селищі Легедзине.
Цей музей-заповідник унікальний. У його фондах зберігаються автентичні пам’ятки, яким понад 5 тисяч років. На базі заповідника функціонує археологічна експедиція.
Музей розташований у мальовничому куточку Центральної України, серед зелених пагорбів і круч Черкащини, де колись народився та жив великий Кобзар. У фондах музею зберігається одна з найбільших в Україні колекцій кераміки. Аби розмістити все, не вистачає фінансування. «Потрібні виставкові вітрини, освітлення», — говорить директор музею-заповідника Владислав Чабанюк.
Біля музею розташувалися мальовничі мазанки, оздоблені в традиціях трипільського живопису. Відвідувачі можуть потрапити всередину, відчути атмосферу і справжній трипільський дух, який насправді панує в цьому місці.
Офіційно музей-заповідник функціонує з липня 2003 року. Але археологічні роботи ведуть тут із 1981 року. Започаткував їх український археолог Володимир Круц. І за 35 років діяльності вченим удалося дослідити 49 жител. Проте їх загальна кількість сягає близько 2700 одиниць. І це лише в Тальянках. «Тому роботи тут вистачить не на одне покоління. Треба дочекатися, поки з’явиться обладнання, за до якого можна буде зробити комплексний аналіз матеріалів. Поки його ще не існує», — зауважує голова археологічної екпедиції заповідника Олексій Корвін-Піотровський.
Щороку сюди, на Черкащину, з’їжджаються студенти історичних та педагогічних університетів. «Студентам ми можемо виділити лише невеличкий обсяг роботи, адже вона потребує надзвичайної прискіпливості: один неохайний рух, і матеріал буде пошкоджено... Ця копiтка робота — це також внесок у науку» — зауважує пан Корвін-Піотровський. Таким чином студенти багатьох українських вишів Києва, Черкащини, Кіровограда мають змогу практикуватися в археологічній роботі.
До речі, для дослідження культурного шару привозили магнітометр із Великобританії. Саме той, котрим досліджували місцевість біля Стоунхенджу. Для того аби зрозуміти, де знімати культурний шар, потрібно зробити магнітну зйомку, де буде видно об’єкти, сховані під землею.
«Коли працюєш із землею, стаєш землезалежним», — діляться науковці. Саме тому ця місцевість не відпускає вчених зi своїх історичних обіймів.
Торго́вля в Дре́внем Ри́ме была весомым сектором римской экономики в поздней Республике и Римляне активно занимались торговлей, и долговечность их Империи была тесно связана с коммерцией.
Хотя римские сенаторы и их сыновья имели ограничения на участие в торговле, представители всаднического сословия занимались различными видами бизнеса, несмотря на ценности их класса, где главное внимание уделялось военной службе и досугу. Плебеи и вольноотпущенные держали магазины или палатки для розничной торговли на рынках, а рабы выполняли большую часть тяжёлой работы.
Рабы также были предметом коммерческих операций, хотя работорговля утратила свою масштабность к концу существования Западной Римской империи.
Бухгалтерия римской торговли велась со счётными досками и римскими счётами. Абак, который использовал римские цифры, идеально подходил для подсчёта римской валюты и учёта римских мер.
Объяснение:
В имперский период существовал сильный государственный контроль над торговлей, чтобы гарантировать снабжение населения продовольствием (система Cura Annonae) и даже государственный торговый флот, заменив собой существовавшую во времена Республики систему субсидий (vecturae) для поощрения частных судовладельцев. Был специальный чиновник, отвечающий за поставку зерна (praefectus annonae), который регулировал различные ассоциации судовладельцев (collegia navicularii). Государство облагало налогом перемещение товаров между провинциями, а также контролировало многие местные рынки (nundinae — часто проводившие торги раз в неделю) поскольку создание рынков крупными землевладельцами должно было быть одобрено сенатом или императором.
Свидетельства о государственном контроле можно увидеть на многих товарах, на которых были проставлены пломбы или маркировки, указывающие на их происхождение или производителя и в некоторых случаях гарантирующие их вес, чистоту или подлинность. Керамика, амфоры, кирпичи, стекло, металлические слитки (что важно для чеканки), плитка, мраморные и деревянные бочки обычно опечатывались, а товары общего назначения для перевозки имели металлические бирки или свинцовые пломбы. Эти меры контролировать торговлю, предоставлять гарантии на продукцию и предотвращать мошенничество. Надписи на амфорах с оливковым маслом были особенно подробными, поскольку в них указывался вес как пустого сосуда так и перевозимого масла, место производства, имя перевозящего их торговца, а также имена и подписи должностных лиц, осуществлявших инспекцию.
Во многих случаях торговля также осуществлялась и совершенно независимо от государства, чему развитие банковского дела. Хотя банковское обслуживание и кредитование обычно оставались местным делом на уровне конкретного города, есть записи о том, что торговцы брали кредит в одном порту и выплачивали его в другом, как только товары были доставлены и проданы. Существует также множество доказательств того, что свободная торговля велась за пределами империи и не зависела от крупных городов и военных лагерей[7].