Подъем сельского хозяйства в России, наметившийся в 1909-1913 гг., не имел прямого отношения к аграрной реформе Столыпина. Приведите по два аргумента в подтверждение и в опровержение данного утверждения.
Перемены начались уже в 1906 году, когда новый указ позволил крестьянам вынимать свои земли из общины. В 1910 году Столыпин опубликовал указ, который поощрял отделение крестьян от общины.
Следует отметить, что план Столыпина не совсем правильно называется в честь него. Этот план был разработан до него, но Столыпин перенял его и немного переделал под свой. Это один важный повод считать что Столыпин не повлиял на улучшение обстановки напрямую. То есть все уже началось без его участия, а он только доработал план, добавив в него несколько «своих» целей. Тем не менее, план сработал, но то, что добавил Столыпин, не повлияло на его исход. Второй повод считать план Столыпина неэффективным – крестьяне уже сами догадались, что нужны реформы, и взялись за них самостоятельно.
Но, как и в любом историческом событии, здесь есть и обратная сторона, которую тоже надо рассмотреть. План, который Столыпин взял на себя, был очень ему близок, и он старался привести его в действие. Хотя у него и были здесь свои цели, они были второстепенными – он преследовал их, когда для этого была возможность, но большую часть времени он работал именно над оригинальным планом. И он не просто работал, а прилагал огромные усилия, посвятив реализации плана все свое время.
Также план Столыпина был базирован на реальных событиях – Столыпин лично следил за ситуацией в стране и его план был основан не на утопических фантазиях, а на реальных нуждах крестьянства в стране.
.
Объяснение:
Політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників.
По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.
На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. До того ж, вони самі були не проти посісти великокнязівський престол.
По-друге, етнічна неоднорідність населення.
Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.
По-третє, зростання великого землеволодіння.
У міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.
По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці ХІ ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизначеність і неврегульованість питання престолонаслідування досить суттєво розхитувало Київську державу, складало основний зміст міжусобних війн. У центрі міжусобного протистояння, як правило, перебував Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади.
По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі.
По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.