А головою відповідної владної інституції стає той, у кого найвищий рейтинг. Це – демократично, бо логічно.
Природнім є бажання кожної людини жити краще. Це можна здійснювати різними як законними, так і незаконними. Хоча все у світі – відносне. Корупція і створення рівноправних можливостей – це два із можливих в. Тільки корупція це, напевно, – потворний б.
Створення рівноправних можливостей, можливо, – кращий.
Объяснение:ответ:
Класична (одностороння) демократія
В ХХ столітті слово "демократія" стало найбільш популярним. На демократію чекають, про неї кажуть, що вона безперечно колись настане, коли ж вона настає, про неї кажуть, що вона може зникнути. Її нерідко вважають вищою і остаточною формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування.
У країнах, які практикують демократію, вона вже давно перестала бути як предметом страху, так і предметом поклоніння. Її противники розуміють, що за неї можна існувати, її прихильники – погоджуються, що їй властиво багато недоліків.
По суті, лише політична думка початку ХХ століття найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнувши його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до "роздоріжжя".
Замість того, щоб вирішувати суспільні завдання, демократія сама стала завданням. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублено, песимісти приречено констатують початок занепаду.
Що ж це таке класична демократія, які її цілі, в чому причини її популярності?
Демократичні форми організації сягають корінням в глибоке минуле, ще в родовий устрій, і виникли вони з появою людини. Деякі вчені вважають, що демократія – один з найважливіших факторів антропогенезу, появи роду людського.
Традиції первісної демократії значно вплинули на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Римі. У працях мислителів Стародавньої Греції вперше з’являється поняття "демократія", (в перекладі з грецької, demos-народ, cratos-влада, буквально: влада народу).
Характерною рисою демократії є її еволюція. Так, кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.
У рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо.
За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі).
Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв, сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшістю з яких користуються і нині.
Отже, демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від суспільно (але – не юридично) оформленої волі народу. Тобто, одні дають слово, що будуть працювати на благо всіх, отримуючи за це плату та певні блага, а інші – вірять, що так все і відбуватиметься.
Тисячолітній досвід свідчить, що так не відбувалося, можновладці ніколи не дотримували слова!
Транайська демократія (фантастична)
Письменник-фантаст Шеклі запропонував власний рецепт демократії. На планеті Транай кожен представник влади носив на шиї спеціальний медальйон – почесний символ влади.
Цей символ було оснащено радіозв'язком і начинено вибухівкою. А в спеціальній приймальні для громадян було встановлено табло з кнопками – під ними були написані прізвища і посади можновладців.
Так от, кожен громадянин планети міг вільно прийти в приймальню і натиснути якусь кнопку, виявивши своє відношення до роботи того чи іншого урядовця. Коли число натиснень перевищувало встановлену межу, спрацьовував вибуховий пристрій.
При цьому у кожного урядовця була гвинтівка, з якої він на свій розсуд міг стріляти в транайців без суду і слідства, власноручно караючи злочинців. За законами планети "ліквідований" урядовцем громадянин законно вважався злочинцем.
Утім, урядовці не часто вдавалися до зброї – це могло викликати суспільне невдоволення. Громадяни, у свою чергу, рідко навідувалися в приймальню, оскільки урядовці прагнули не давати для цього приводу.
Он проводил активные внешнюю и внутреннею политики. Все Мономаховичи под его твердой рукой объединились и работали вместе. За пределами влияния и контроля семьи были только Черновцы, Полоцк и небольшая приходская, в скором будущем, галисийская земля. Мстислав продолжал курс политики своего отца, которая была направленная на сохранение единства страны.
Несмотря на все это, во время правления Мстислава между наследниками начинают вспыхивать конфликты на счет трона. Но благодаря таланту и политическим навыкам Мстислав умело их преодолел. Однако он совершил одну роковую ошибку, которая проявляла себя даже после его смерти. Идет речь о споре с Черниговом, где Мстиславский трон поддерживал Ольховичей (потомков Олега Святославича), которые позже, как оказалось, стали главными соперниками в борьбе Мономаховичев за власть в России.
Что касается внешней политики, Мстислав сражался с литовскими племенами, поддерживал династические связи со Швецией, Норвегией, Польшей, Чехией и Византией.