Відповідь:
Пояснення:
Ма́тві́й I (лат. Matthias; 23 лютого 1443 — 6 квітня 1490) — король Угорщини і Хорватії (1458—1490), Богемії (1469—1490). Герцог Австрійський (1487—1490). Представник дому Гуняді. Син Яноша Гуняді. В історіографії період його правління вважається часом останнього піднесення незалежного Угорського королівства.
У січні 1458 міщани та відносно небагате дворянство проголосили Матяша королем Угорщини, стоячи на дунайській кризі біля фортеці Буда. Водночас дядько Матяша за материнською лінією Михай Сіладі з 15-тисячним ополченням прибув на збори в Ракошмезе і примусив землевласників-баронів затвердити Матяша Гуняді королем. Сам новопроголошений правитель перебував в ув'язненні у Празі до лютого 1458, поки його мати Ержебет Сіладі не заплатила викуп за сина, а корона Святого Іштвана залишилась в руках Фрідріха III Габсбурга.
На початку правління Матяша Корвіна його політику визначав Янош Вітез.Завдяки реорганізації армії та податкової системи Матяш Корвін здійснював активну завойовницьку політику в Чехії, Сербії, Австрії.
1464 року Матяш Гуняді за закликом папи Пія II виступив у воєнний похід проти турків-османів, які 1459 року фактично підкорили Сербію, і захопив боснійську фортецю Яйце.
Протягом 1468-1478 років тривала десятирічна війна Матвія за володіння Чехією.
Блиск королівського двору в Буді, «Перлині Дунаю» привертав до себе вчених, діячів культури, гуманістів освічених людей з усієї Європи, а бібліотека Корвініана стала найбільшою на континенті.
1476 року Матяш після смерті першої дружини одружився з донькою неаполітанського короля Фердинанда I Арагонського — Беатрисою, і Угорщина долучилася до культури італійського Ренесансу. Міста на півночі королівства, зокрема, розташовані на території сучасної Словаччини, стали центрами Відродження, а Угорщина зробила значний вплив на сусідні держави, в тому числі на землі Королівства Русі (Галицько-Волинської держави), аж до Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського. За часів Матяші Гуняді (1488) вийшла Chronica Hungarorum Яноша Турочі, яка проголошувала угорців потомками гунів, а Корвіна — «другим Аттілою».
На протяжении двух тысяч лет Херсонес являлся крупным политическим, экономическим и культурным центром Северного Причерноморья, где был единственной дорийской колонией. Ныне Херсонесское городище расположено на территории Гагаринского района Севастополя и является историко-археологическим заповедником. В 2009 году Херсонес Таврический включён в Государственный реестр памятников Украины. В 2013 году Херсонес вместе с его хорой на Гераклейском полуострове внесён в список объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО[2][Комм. 1]. В 2015 году Правительство Российской Федерации приняло постановление об отнесении заповедника «Херсонес Таврический» к объектам культурного наследия федерального значения[4][5].