Відповідь:
Студентське життя у багатьох, як правило, асоціюється з гуртожитком, зубрінням, напівголодним існуванням і, звичайно, веселощами. Якщо звернутися до періоду Середньовіччя і пізніших епох, то стає ясно, що все не так вже й змінилося. Ось тільки за провини учнів карали батогами, а обряд посвячення в студенти більше нагадував знущання.
Вважалося, що заняття краще запам’ятовуються, якщо студента періодично бити. Збереглося дуже багато середньовічних посібників, в яких учнів рекомендувалося пороти, бити батогом або тягати за вуха. Перепадало і деяким особам королівської крові. Хоча у англійських принців, які не виявляли великої ретельності, поруч завжди знаходилися хлопчики для биття, які брали на себе весь гнів викладачів.
Традиція посвяти у студенти була дуже популярна і в Середньовіччі, і в більш пізні епохи. У посібнику для студентів «Manuale Scolarium», датованим кінцем XV століття, наводиться опис процедури посвячення молодого юнака, що більше нагадує знущання. Його били, стригли нігті тупими ножицями, змушували пити сечу. Весело було всім, крім того, над ким знущалися.
На лекціях також було місце для веселощів. Одного разу, в XVI столітті в Оксфорді, після чергової пиятики студент заснув прямо на занятті. Знаменитий поет Річард Корбет, який був викладачем в університеті, порізав на шматки шовкові панчохи сплячого.
а вже в хіі-хііі століттях у європі зароджуються перші університети: паризький, болонський, оксфордський, кембриджський, тулузький. і коли раніше вищу освіту здобували люди, які хотіли мати духовне звання, то тепер навчатися масово захотіли й миряни. студентів стало так багато, що далеко не всі випускники могли знайти собі церковний прихід, місце в канцелярії або вчительство. тож їм доводилося подорожувати і жити за рахунок подаянь абатів, єпископів та світських сеньорів, віддячуючи за це латинськими славослів'ями.сь як з'явилися ваганти (саме слово «vagantes» із латини перекладається як «мандрівний»). аби отримати різнобічну освіту, вони подорожували від одного університету до іншого. змінювати міста і навіть країни було не так вже й страшно, адже в іноземному університеті не потрібно було опановувати нову мову: навчання усюди відбувалося на латині.
словосполучення «бідний студент» було тоді справедливим як ніколи: постійні блукання погано впливали на матеріальне становище вагантів. а що вже й казати про тих, хто після університету не знаходив місця, де міг би заробляти собі на прожиття!