I період Охоплює князювання Володимира Великого(980-1015) Ярослава Мудрого (1034-1054) Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності Зросла територія Київської Русі. Її площа стала найбільшою в Європі. Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 році християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття иіжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів. Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську лавру, збудував більше 400 церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами. Відчутнішим стає законопорядок. За Ярослава Мудрого було складено перший на Русі збірник законів — “Руську правду”. Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Київської Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Не дивно, що історики називають Ярослава Мудрого “тестем Європи”. Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.
III період — це період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого. Найвідоміші князі — Володимир Мономах(1113-1125) та Мстислав (1125-1132) Це період поступового занепаду Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних усобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства. Онук Ярослава Мудрого — Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол, припинив міжусобиці й об'єднав 3/4 території Русі, відродив її престиж. Володимир Мономах здійснив 65 походів проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь. Син Володимира Мономаха — Мстислав продовжував політику батька, та після його смерті Київська Русь остаточно розпадається на окремі князівства.
1. История движется неравномерно, «скачками» , разрывы между эпохами очевидны, часто это революции разных типов.
2. Общественно-исторический прогресс достаточно очевиден и может быть «измерен» посредством разных критериев.
3. Общество стремится властвовать над природой, подчиняя ее и извлекая из нее максимально возможное.
4. Основа экономики — институт достигшей высокого развития частной собственности. Право собственности рассматривается как естественное и неотъемлемое.
5. Социальная мобильность населения высока, возможности социальных перемещений практически неограниченны.
6. Общество автономно от государства, сложилось развитое гражданское общество.
7. Автономия, свободы и права личности закреплены конституционно в качестве неотъемлемых и прирожденных. Отношения личности и общества строятся на началах взаимной ответственности.
8. Важнейшими социальными ценностями признаны и готовность к изменениям, новациям.
Для индустриального общества характерны резкий рост промышленного и сельскохозяйственного производства, невообразимый в предшествующие эпохи; бурное развитие науки и техники, средств коммуникации, изобретение газет, радио и телевидения; резкое расширение возможностей пропаганды; резкий рост населения, увеличение продолжительности его жизни; значительное повышение уровня жизни в сравнении с предыдущими эпохами; резкое повышение мобильности населения; сложное разделение труда не только в рамках отдельных стран, но и в международном масштабе; централизованное государство; сглаживание горизонтальной дифференциации населения (деление его на касты, сословия, классы) и рост вертикальной дифференциации (деление общества на нации, «миры» , регионы)
XVIII век был интереснейшим, напряженным и результативным веком в истории государства Российского. Реформы Петра Великого, «просвещенный абсолютизм» Екатерины II и многое другое обуславливают пристальное внимание историков на этот период. В это время бурно развивается наука, образование, культура и общественно-политическая мысль России.Какие же проблемы поднимают российские общественные деятели?Самый главный вопрос получивший оценку у всех выдающихся деятелей того времени, несомненно, крестьянский вопрос. Однако единства в оценке крепостничества, крепостного права не было.М.М. Щербатов, дворянин, помещик-практик, экономист и публицист немало своих трудов посвятил крестьянскому вопросу. Он обращает внимание на отсталость российского земледелия, низкую производительность труда крестьян. Щербаков критикует либеральную деятельность Екатерины II, считая что ее действия ведут к оттоку крестьян из деревни. Обличал он и нравы императрицы, называя ее «славолюбивой» и «любострастной». Однако, Щербатов резко выступает против отмены крепостничества, считая безумством освобождение крестьян.Другой видный деятель И.И. Панин в своей деятельности выступал против крайнего ущемления крестьянства и помещичьего произвола, однако и он остается сторонником крепостничества.Д.А. Голицын предлагал нереальную идею «самовыкупа» крестьян из рабства.И.П. Елагин работал над проектом освобождения крестьян, но был убежден в невозможности его реализации в то время.Другая часть российских деятелей придерживалась противоположных взглядов – это Сумароков, А.Д. Поленов, Новиков, А.Н.Радищев и многие другие. Если большинство деятелей главное внимание в критике крепостничества уделяли вопросам юридического и экономического характера, то деятельность такого выдающегося писателя, публициста и издателя, каким был Н.И. Новиков, наносила основной дар по моральным устоям крепостничества.Несомненно, атикрепостническая мысль была не единственной актуальной темой общественных деятелей. Поднимались многие другие вопросы, очень важным из которых являлась и смена политического строя.
I період Охоплює князювання Володимира Великого(980-1015) Ярослава Мудрого (1034-1054) Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності Зросла територія Київської Русі. Її площа стала найбільшою в Європі. Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 році християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття иіжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів. Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську лавру, збудував більше 400 церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами. Відчутнішим стає законопорядок. За Ярослава Мудрого було складено перший на Русі збірник законів — “Руську правду”. Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Київської Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Не дивно, що історики називають Ярослава Мудрого “тестем Європи”. Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.
III період — це період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого. Найвідоміші князі — Володимир Мономах(1113-1125) та Мстислав (1125-1132) Це період поступового занепаду Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних усобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства. Онук Ярослава Мудрого — Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол, припинив міжусобиці й об'єднав 3/4 території Русі, відродив її престиж. Володимир Мономах здійснив 65 походів проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь. Син Володимира Мономаха — Мстислав продовжував політику батька, та після його смерті Київська Русь остаточно розпадається на окремі князівства.
Объяснение: