У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение:
Чжэн Хэ (кит. трад. 鄭和, упр. 郑和, пиньинь Zhèng Hé; 1371—1435) — легендарный адмирал империи Мин, путешественник, флотоводец и дипломат,
Объяснение:
Чжэн Хэ (кит. трад. 鄭和, упр. 郑和, пиньинь Zhèng Hé; 1371—1435) — легендарный адмирал империи Мин, путешественник, флотоводец и дипломат, хуэйцзу по происхождению. Он организовал и возглавил семь крупномасштабных морских военно-торговых экспедиций, посланных императорами Мин в страны Индокитая, Индостана, Аравийского полуострова и Восточной Африки. Есть версии, что экспедиции, организованные им, даже достигали берегов Америки и Австралии.
Хотя частные китайские купеческие суда курсировали между Южным Китаем и Юго-Восточной Азией практически непрестанно со времён империи Сун, а при монгольской империи Юань совершались и военно-дипломатические экспедиции в страны Юго-Восточной Азии и даже на Шри-Ланку, как масштабы экспедиций Чжэн Хэ, так и высокое значение, придаваемое им императором Чжу Ди, были беспрецедентными. Эти экспедиции, хотя бы формально и на короткий срок (несколько десятилетий), сделали многочисленные царства Малайского полуострова, Индонезии, Шри-Ланки и Южной Индии вассалами Минской империи и принесли в Китай новые сведения о народах, населяющих берега Индийского океана. Полагают, что на историческое развитие Малайского полуострова, Суматры и Явы влияние экспедиций китайского флота оказалось более долговременным, так как они могли быть среди факторов, давших новый толчок к эмиграции китайцев в этот регион и усилению там роли китайской культуры.
Даже во времена главного покровителя Чжэн Хэ, императора Чжу Ди, экспедиции Чжэн Хэ подвергались суровой критике со стороны многих представителей конфуцианской элиты Китая, считавших их ненужными и дорогостоящими императорскими затеями. После смерти Чжэн Хэ и императора Чжу Чжаньцзи (внука Чжу Ди) эти изоляционистские взгляды возобладали на всех уровнях в правительстве минского Китая. В результате государственные морские экспедиции были прекращены, и большинство технической информации о флоте Чжэн Хэ было уничтожено или утрачено. Официальная «История Мин», скомпилированная в XVII—XVIII веках, отзывалась о его плаваниях в критическом ключе, но для многих людей в Китае, и особенно в сформировавшихся в Юго-Восточной Азии китайских общинах, евнух-флотоводец оставался народным героем.
В начале XX века, в период подъёма движения за освобождение Китая от иностранной зависимости, образ Чжэн Хэ обрёл новую популярность[9]. В современной КНР Чжэн Хэ рассматривается как одна из выдающихся личностей в истории страны, а его плавания (обычно рассматриваемые как образец мирной политики Китая по отношению к своим соседям) противопоставляются захватническим экспедициям европейских колонизаторов XVI—XIX веков[10].