Людина – головна загадка для філософського мислення. З античності і до наших днів філософи розмірковували, намагаючись пояснити, що є людина. Однак, чи наблизилися вони до її розуміння? Мабуть, кожному з великих філософів, мислителів, видатних дослідників – Сократу, І.Канту, Г.Сковороді, Ж.-П.Сартру, З.Фрейду, М.Шелеру, В.І.Вернадському, Т. де Шардену, М.Фуко, А.Печчеї здавалося, що так. Однак з часом виявлялися нові складні проблеми. Вони стосувалися буття соціуму, впливу людини на природу в людського пізнання світу та власне себе. Ставало ясно: потрібні нові відповіді на питання «що є людина?» Тому для філософа проблема людини не застаріває та й не може застаріти.
Отже, перше, що потрібно наголосити. Проблема людини є вічна філософська проблема. Друге, що слід відзначити, що вона цікава не лише для філософів, а й для пересічної людини, оскільки йдеться про нас самих. Нарешті, третє зауваження стосується особливості філософського осмислення людини: воно пов’язане з можливістю представити цілісну картину людини та виокремити ознаки, що закриті для нашого повсякденного досвіду.
Пізнавати людину надзвичайно цікаво. Однак і дуже складно. Таке пов’язане зі складністю самої людини як предмету вивчення. Справа в тому, що людина водночас приналежна двом світам – природному та соціальному. Людина не може існувати без природи та поза нею. Однак особливості людини постають в соціумі. Втім людина не лише «частинка», елемент соціального світу. Вона інтелектуальна та духовна істота. Людина створила світ культури та цивілізації, поза якими не може існувати. І які не можуть існувати та розвиватися без людини – на відміну від природи. Людина адаптується до світу природи та соціуму не просто пристосовуючись до того, що є, а здатна створювати нову реальність.
Объяснение:
Важнейшие события между Россией и Польшей, Швецией и другими государствами в XVII веке:
Следует начать с иностранной интервенции в годы смуты, которая закончилась:
- подписанием Столбовского мира со Швецией
- подписанием Деулинского перемирия с Речью Посполитой
В дальнейшем политика государства была направлена как раз таки на ликвидацию последствий смутного времени:
1. Смоленская война 1632–1634 годов.
В результате заключения Поляновского мира удалось вернуть ряд городов, заставить поляков отказаться от претензий на российский престол и признать Михаила Романова государем, однако главная цель - возвращение Смоленских и Черниговских земель достигнута не была.
2. Русско-польская война, начавшаяся в 1654 году после воссоединения Украины с Россией и длившаяся 13 лет.
Эта война позволила вернуть смоленские земли, а также Киев с прилегающими территориями. В то же время начался военный конфликт со Швецией, разбросавший силы русского войска по двум направлениям.
3. Война со Швецией 1656–1658 годов, закончившаяся перемирием на 3 года, а в 1661 году – заключением мирного договора.
Россия возвратила захваченные шведами земли, но основная цель – выход на Балтику – не увенчалась успехом;
4. Русско-турецкая война, основное противостояние которой пришлось на 1676–1681 годы.
Россия была втянута в войну из-за стремления Османской империи вмешаться в конфликт России и Польши. В рамках нее произошли Крымские походы против татар, считавшимися союзниками турок.