Відповідь:Казахско-джунгарские войны — серия военных действий между Казахскими жузами и Джунгарским ханством, продлившаяся с XVII до середины XVIII века. Стратегической целью джунгар являлось увеличение территорий для кочевья путём присоединения соседних земель Казахского ханства[3]. Джунгары представляли военную опасность не только для казахов, но и для Средней и Центральной Азии, а также для Российской империи[источник не указан 1374 дня]. Впоследствии Джунгарию ослабили междоусобные войны, конец Джунгарскому ханству положила Третья ойратско-маньчжурская война (1755—1759) с китайской империей Цин.
Казахско-джунгарские войны
Дата
1643—1755
Место
Казахское ханство
Итог
Падение и полное уничтожение Джунгарии ударами Цинской империи. Начало присоединения Казахского ханства к России[1][2].
Противники
Flag of the Kazakh Khanate.svg Казахское ханство
Казахские жузы
Джунгарское ханство
Командующие
Flag of the Kazakh Khanate.svg Жангир хан
Flag of the Kazakh Khanate.svg Абулхайр хан
Flag of the Kazakh Khanate.svg Кабанбай батыр
Flag of the Kazakh Khanate.svg Абылай хан
Flag of the Kazakh Khanate.svg Богенбай батыр
Эрдэни-Батур
Галдан-Бошогту
Цэван-Рабдан
Галдан-Цэрэн
Силы сторон
около 100 000 воинов
около 50 000 воинов
Пояснення:
Очень маловероятная.
Объяснение:
Речь Посполитая была разделена полностью уже в 1795г. Российская Империя прекрасно понимала, что будут и восставшие, и несогласные. Но этими несогласными были шляхтичи и богатые люди. А крестьянский и рабочий народ не поддерживал их, они питали ненависть к ним. Даже когда произошло восстание шляхты в 1863-1864г. народ просто проигнорировал это. Да, конечно, были те, кто и сражался на стороне шляхты, но их количество незначительное.
Так что вероятность очень мала. У шляхты не было силы, никто её не поддерживал. А крестьянам и рабочим было все равно.
У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали.
У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.)