Відповідь:
V —VI! вв. на территории Индии существовало около 50 враждующих друг с другом государств. В середине VIII в. Северную, атак же часть Центральной Индии завоевали раджпуты — потомки сметавшихся с местным населением кочевников. Наиболее влиятельный раджпутский род образовал государство Пратихаров. Это государство долго господствовало в Индии. К этому периоду относятся и первые попытки проникновения в Индию арабов.
В XI11 в. значительная часть страны была объединена в рамках мусульманского государства — Делийского султаната. Еще до его возникновения на севере Индии образовалось несколько мелких государств на. землях, захваченных мусульманами.
Начало существованию Делийского султаната было положено в 1206 г., когда военачальник одного из мусульманских правителей объявил себя султаном, сделав своей столицей город Дели. Постепенно власть султанов распространилась на всю Северную и Центральную Индию, а временами они захватывали и Южную Индию. Значительная часть индийских земель была распределена между мусульманскими воинами и мечетями. Индийские князья должны были подчиняться мусульманам. Высшая власть в государстве принадлежала султану. Правосудие осуществлялось мусульманским духовенством. Весь государственный аппарат, как и армия, состоял из мусульман. Мусульмане были освобождены от Податей.
Города Индии успешно развивались, чему расширением торговых связей с исламским миром, строительство и Меры властей, призванные обеспечивать работу амбаров, бань и городской стражи.
. В Индии стал распространяться ислам. Но основная масса населения осталась верной индуизму. Борьба индуизма и ислама, совместимость жизненных обычаев, норм поведения, определяемых этими религиями, вела к ослаблению Делийского султаната.
Индийская община.
В жизни основной части населения Индии — Крестьян — важнейшее значение имела община. Обычно в состав общины входило несколько соседних деревень или даже целый ;.ЧКРУГ, представлявших собой единое целое. Почти в каждой деревне был свой общинный совет. Возглавлял его староста. Представители каждой деревни и старосты входили в большой совет
всей общины. Община представляла собой замкнутый мирок, почти не нуждающийся в контактах с внешним миром. В течение веков в каждой общине был выработан порядок взаимообмена продуктами и услугами, необходимыми каждому члену общины.
Наибольшими правами в общине обладали земледельцы, владевшие общинными наделами ч обладавшие наследственными правами на них. Далеко не все земледельцы в общине сами обрабатывали свои наделы. Так, брахманские и другие наиболее зажиточные семьи использован! труд малоземельных общинников, а также батраков-наемников. Представители высших каст имели право за гроши пользоваться услугами выходцев из низших каст.
Пояснення:
Період з вересня 1939 року до червня 1941 року в (пост-)радянському наративі називається "захистом" Західної України перед "фашистськими загарбниками". У не-радянському українському та польському наративі — окупацією — хоча для одних це Західна Україна, для других — Східні Креси. Радянська пропаганда замовчувала, що розподіл Польської держави відбувся за договором з нацистами, тому намагалась довести у пропаганді наступу свій міжетнічний альтруїзм. Александер Ват вказує, що наступ військ у тогочасній радянській пропаганді називали передусім "Польською війною", можливо, як спроба змити ганьбу програної війни 1920 року. Атака у вересні 1939 року Радянського Союзу та "захист" України й Білорусі відбулись не в інтересах місцевих жителів, але в поточних інтересах Радянського Союзу — відволікання війни з Німеччиною.Застосування терміну "окупація" в період 1939–1941 років пов'язане з невизнанням на міжнародному рівні захоплення східної частини Польської держави СРСР, а також з фактичним невизнанням нової влади більшістю населення окупованих територій. Цей період в сучасному публічному і науковому дискурсі часто називають "першою" окупацією, що імплікує, що наступ радянських військ у 1944 році був початком "другої" окупації. У післявоєнні роки, однак, застосування цього терміна є більше виразом моральної оцінки цього періоду, ніж політичної і суспільної ситуації. Включення Західної України (південно-східної Польщі у міжвоєнний період) до складу СРСР було тоді уже міжнародно визнане. У наступні декади значна частина українців глибоко адаптувалась і долучилася до проекту творення Радянської України на приєднаних територіях чи то активною позицією участі в нових структурах влади і суспільства, чи то пасивним прийняттям ситуації.Зараз в Україні в академічному і публічному дискурсах вживається два терміни на означення радянського періоду — радянський і совєцький. Другий використовують, щоб підкреслити чужість радянської політики й культури та применшити масштаб залучення українського суспільства до проекту Радянської України.17 вересня 1939 року радянські солдати перетинають східні кордони Польщі. Через п’ять днів Львів капітулює, владу в місті повністю переймає радянська адміністрація. Наступ на Польщу відбувається згідно з таємним протоколом нацистсько-радянського пакту Молотова — Ріббентропа. Офіційно Молотов, після консультації з німецьким послом, виправдовує атаку розпадом Польської держави внаслідок наступу нацистських військ та потребою захисту білоруського й українського населення. Окупація близько половини території міжвоєнної Польщі відбувається з порушенням попередніх численних договорів.Радянська влада зразу почала поширювати пропаганду: на плакатах розвішаних по місті, на шпальтах (нових) газет, на фабриках. Пропаганда зображувала картину міжвоєнної Польщі як капіталістичної держави “панів” та вихваляла Жовтневу революцію. Радянські пісні лунали з репродукторів на вулицях. Поширювано атеїзм — святкування Нового року мало замінити висміюване Різдво. До Львова привезли радянських українських митців, зокрема Олександра Довженка, Павла Тичину та Олександра Корнійчука. Радянська влада запрягає в колеса пропаганди також польських письменників лівих поглядів, частково комуністів, які втекли з Варшави. Серед них була Ванда Васілевська, Єжи Борейша, Анатоль Штерн. Підставою поширення нового світогляду були нові школи.