Перший хрестовий похід. У 1095 р. на церковному соборі у Клермоні (Франція) папа Урбан ІІ закликав усіх королів, сеньйорів, рицарів і простих людей взятися за зброю, щоб відвоювати гріб господній від "невірних". Він обіцяв " ння душ" і матеріальні блага. Цей заклик знайшов широкий відгук. Багато з тих, хто слухав промову Урбана ІІ відразу вирішили взяти участь у поході і нашили на одяг хрести (тому їх і назвали хрестоносцями).
Хрестоносці були поставлені під опіку церкви: їм прощалися борги і забезпечували охорону залишеного майна.
Першими зібралися у похід селяни і біднота з Франції і Західної Німеччини. Ними керував монах Петро Пустельник з Ам'єна разом із збіднілим рицарем Вальтером Голяком. Селяни за безцінь продавали майно, купували все потрібне для походу. Нерідко йшли усією сім'єю, з малими дітьми. По дорозі до них приєднувались різні декласовані елементи і розбійники.
Скіфи були кочовим народом, який проживав у величезному регіоні, що простягався від Чорного моря до Центральної Азії протягом 9-1 століття до нашої ери. Їх часто поділяють на кілька груп на основі географічного розташування, культурних відмінностей і періоду часу.
Однією групою скіфів були царські скіфи, які населяли Понтійсько-Каспійський степ і були відомі своїми складними похоронними звичаями та використанням золота в мистецтві та ювелірних виробах.
Іншою групою були савромати, які жили в південному степовому регіоні і були відомі своєю верховою їздою та військовою майстерністю. Вони також були відомі своїм використанням композитного лука, який був дуже ефективною зброєю в їхньому кочовому і життя.
Третьою групою були саки, які жили у східній частині скіфського царства і були відомі своєю торгівлею з сусідніми народами. Вони також були відомі своїм досвідом у металургії та металообробці.
Кожна з цих груп мала чіткі культурні та економічні відмінності, а їхній досвід і взаємодія з сусідніми народами сформували їх унікальну ідентичність як скіфів.