60-70-е годы XIX века - начало больших перемен в стране. Это было и время интенсивного старта в попытках решения "рабочего вопроса". Падение крепостничества явилось одним из величайших событий в истории России XIX века. С реформой 1861 г. были связаны коренные изменения в политической и социально-экономической жизни страны. Одним из важнейших ее итогов было образование свободного рынка наемного труда людей, лишенных средств производства и живущих исключительно продажей своей рабочей силы.
Система наемного труда стала основой развития народного хозяйства России. Быстрое развитие капитализма в пореформенный период умножало ряды наемных рабочих, превращало их в класс российского общества. Последнее было неразрывно связано и с промышленной революцией, происходившей в стране в 50-90-е годы XIX века2.
В ходе промышленной революции в России была создана и утвердилась крупная машинная индустрия, и сложился новый социальный тип постоянных рабочих, концентрировавшийся на крупных предприятиях в ведущих промышленных центрах страны (о численности рабочего класса России см. табл. 1). Шло формирование рабочего класса, основу которого составляли постоянные рабочие, лишенные средств производства, разорвавшие связь с землей и собственным хозяйством и весь год трудившиеся на фабриках и заводах.К началу 1860-х годов в обрабатывающей промышленности России большинство рабочих, бывших, как правило, оброчными крестьянами, принимались на фабрики на условиях вольного найма. В горнозаводских производствах также начал применяться вольнонаемный труд. Вместе с тем в российской промышленности был еще широко распространен и принудительный труд. Так, накануне реформы 1861 г. из общего числа всех российских рабочих (800 тыс. человек) треть составляли крепостные. В первые пореформенные; годы сократилась численность рабочих на вотчинных и посессионных мануфактурах за счет ухода их в деревню3.
Объяснение:
У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение: