Начиная с половины 16 века русский народ стал заселять новые территории: Поволжья и Сибири.
С 1570-ых годов в Поволжье стали создавать систему оборонительных сооружений, что приводило к образованию новых городов, военных укреплений.
При присоединении новых земель к России было необходимо обеспечить в том числе и религиозную политику России.
Главным элементом этой политической деятельности являлось продвижение христианства. Обязанность по миссионерской деятельности несла Казанская епархия, созданная в 1555 году, архиепископом которой стал Гурий.
Так же в христианизации были призваны монастыри. Иван Грозный не желая ухудшать взаимоотношения с примыкающими мусульманскими государствами, принял решение не христианизировать мусульманские земли в России.
Но при этом проводились меры защиты, препятствующие обращать в ислам немусульманских народов. Таким образом в 1593 году был принят указ запрещающий приводить в мусульманство тех, кто только что крестился.
В этом указе было указано о запрете проживания и брака крещённого и некрещённого. Но это было лишь на бумаге, на практике этот указ не был исполнен на 100%, это было связано с внутренними противоречиями. Поэтому к христианизации Поволжья и Сибири , смогли возвратиться только в 17 веке.
Відповідь:
Найбільше піднесення держави припало на часи правління п'яти добрих імператорів (96-180 роки н. е.). За правління Траяна, другого з п'яти хороших імператорів, у першій чверті II століття Римська імперія досягла найбільшої територіальної експансії.
Період постійних заворушень і громадянських воєн (235—284 роки н. е.), що були спричинені боротьбою за владу солдатських імператорів, отримав назву «Криза третього століття» та призвів до значного послаблення держави. Певної стабілізації було досягнуто за правління Діоклетіана (284—305) і Костянтина Великого (306—337). Другий з них легалізував християнство й активно сприяв його поширенню.
Як єдине державне утворення Римська імперія перестала існувати 395 року після поділу імперії на Західну та Східну. Хоча формально вважалося, що імператори просто управляють різними частинами все ще однієї держави.
В останній чверті IV століття почалося велике переселення народів, посилився зовнішній тиск варварів (германців, сарматів та ін.) і в боротьбі з ними Рим починає втрачати провінції та колишню могутність. На початку V століття напади варварів переростають у навалу, яку вже неможливо спинити: на території кількох відвойованих провінцій вожді прибулих племен утворюють варварські королівства, які стають фактично незалежними. Найдошкульніших ударів імперії завдають гуни на чолі з Аттілою. І хоча римлянам вдається завдати гунам поразки на Каталаунських полях (451), останні десятиліття держава перебуває у повному занепаді.
Пояснення: