После появления человека разумного древние люди сначала начали охоту на более маленьких животных: диких лошадей, кабанов, зайцев и птиц. Для этого им было не достаточно копья, ведь такие животные были более ловкими и быстрыми, чем мамонты.
Поэтому, человеком были изобретены лук и стрелы, что значительно упростило процесс охоты. Убивая взрослых особей, часто древние люди забирали их потомство к себе домой.
Маленькие животные росли рядом с жилищем человека, постепенно начали к нему привыкать и не убегали в лес. Когда они достигали взрослого возраста, древние люди их убивали.
Осознав, что таким образом можно отказаться от охоты, а просто растить животных дома, древние люди начали приносить с лесов и полей все больше маленьких зверей.
Позже, люди начали ждать пока животные дадут потомство и только потом их убивали. Таким образом, люди обеспечили себя регулярным наличием еды. Они уже не так сильно зависели от удачи на охоте. Таким образом, зародилось первое скотоводство.
Древние земледельцы и собирателиКогда еще не было земледелия, люди добывали овощи и фрукты путем собирательства. Они выходили в леса и поля и собирали плоды с деревьев, или деревянными мотыгами добывали из-под земли различные съестные корнеплоды.
Однажды древние люди заметили, что из зерен, которые попадают во влажную почву, через некоторое время прорастают новые растения, которые приносят плоды. Собрав некоторое количество зерен дикой пшеницы с полей, люди засеяли ее рядом со своим с жилищем.
Когда пшеница созрела, они перетерли ее зерна двумя камнями, смешали с водой и на костре начали печь первые лепешки. С тех пор хлеб вошел в жизнь человечества на многие тысячелетия. А воодушевленные успехом в освоении злаковых культур, древние люди начали засевать семена других растений.
Занятие земледелием требовало оседлости на одном месте, а древние скотоводы наоборот начали кочевать – ведь для их животных требовались
Відповідь:
У перші віки I тисячоліття до н. е. латини, сабіни, вольски, екви, самніти знаходилися на стадії розкладання первіснообщинних відносин, жили в умовах військової демократії. На цій стадії розвитку війна є постійною спільною роботою, яка ведеться заради захоплення об’єктивних умов існування і для зміцнення цих захоплень. Головним об’єктом завоювань була земля. Під час набігів захоплювалися худоба, зброя, будь-яке начиння. З ростом продуктивних сил з’являються надлишки продукції, поширюється патріархальне рабство, збільшується народонаселення. Це призводить до того, що значення війни зростає.
Рим із самого початку воює з сабінами, латинами, етрусками. Спроби оволодіти правобережжям Тибру успіху не мали, але римлянам вдалося перекинути міст через річку. При Анке Марциї римляни поставили під свій контроль гирло Тибру з його соляними розробками, а при останніх царях опанували м. Габії, відняли частину території у вольсків і затвердилися в Південній Лації, заснувавши колонію Сігнію і порт Цирцеї.
Зі встановленням Республіки розширення римської території тривало. У завойовані землі римляни виводили колонії, які ставали форпостами подальших завоювань. Античний Рим не міг обійтися без колонізації. Низький рівень розвитку продуктивних сил обумовлював обмеження населення в полісах і тим самим відхід частини громадян в колонію. Основа її проводилася за рішенням народного зібрання, що визначало місце поселення і число колоністів. Для організації колонії обиралася комісія з трьох чоловік, яка давала їй ім’я, здійснювала контроль за розмежуванням території, виділенням в ній громадських і приватних земель і здійсненням релігійних обрядів. Практичну роботу проводили фахівці-землеміри.
Міжнародне становище і війни Риму в V ст. до н. е.
Спочатку Рим був ординарним містом Лація і входив в союз 30 латинських міст. У кінці царської епохи Рим зайняв переважаюче положення в Лації, його ріст і експансія почали тривожити латинів. З кінця VI ст. до н. е. ситуація змінюється. У зв’язку із вигнанням з Риму етруського царя Тарквінія Гордого (510 р. до н. е.) активізувалися етруски. Цар міста Клузія, Порсена, надаючи до Тарквінію і сподіваючись на підтримку невдоволеного патриціями плебсу, обложив Рим. У римських легендах боротьба з Порсеном зображується як ланцюг патріотичних подвигів героїв. Так, один із них, знатний юнак Гай Муцій, прагнучи убити Порсену, пробрався у ворожий табір, але помилково убив його секретаря. Він був схоплений і доставлений до царя. На допиті Муцій, демонструючи свою стійкість, поклав руку на вогонь для жертвопринесень, і спокійно переносив нестерпний біль. Убитий цим, Порсена відпустив героя, а Муцій, який втратив спалену праву руку, отримав в Римі почесне прізвисько Сцеволи (Лівші). Насправді ж Рим впоратися з Порсеною самостійно не зміг. На до йому прийшли латини і одвічні вороги етрусків — кампанські греки. Їх об’єднаними зусиллями і була досягнута перемога під Аріцієй (508 р. до н. е.).
Проте після відображення загальної небезпеки відношення римлян з латинами погіршали і вилилися в так звану 1-у Латинську війну. Вона тривала декілька років і закінчилася до 493 р. до н. е. миром. Рим вимушений був вступити в новий союз з латинами на умовах невтручання в їх внутрішні справи, взаємної військової до рівного поділу здобичі. Латини, з якими був укладений договір, складали тоді федерацію 8 міст, яка виникла, ймовірно, в період боротьби з Порсеною. Союз групувався навколо загальних святинь і культів — Юпітера Лаціарського на Альбанській горі, Юнони в Лавінії, Діани у Немейского озера. Члени союзу були рівноправні. На чолі його стояв виборний диктатор. За місцем зборів союз називався Аріцийською федерацією, активну роль у ньому грало місто Тускул.
Пояснення:
Відповідь: В XV столітті Османська імперія (також відома як Османська держава або Оттоманська імперія) досягла свого розквіту. На початку століття, під керівництвом султана Мехмеда II Фатіха, вона завершила завоювання Константинополя (1453 рік), внаслідок чого стала правителем великої частини східної Європи, Близького Сходу та Північної Африки.
У цей період Османська імперія була однією з найсильніших імперій світу. Вона мала добре організовану армію, здатну до ефективних військових походів та завойовань. Османські султани були відомі своєю владою і авторитетом, а також здатністю до політичних та дипломатичних маневрів.
Розширення Османської імперії в XV столітті включало завоювання таких великих територій, як Греція, Балкани, Албанія, Кримський ханат, Молдавія, Валахія, Сербія та Боснія. Також в цей період було розпочато завоювання Мала Азії, Єгипту та Північної Африки.
Османська імперія мала великий культурний і політичний вплив у своєму розмаїтті. Вона була центром мусульманської культури та мистецтва, імперія розвивала власну архітектуру, літературу, музику та науку.
Загалом, в XV столітті Османська імперія стала однією з найвпливовіших імперій світу, зайнявши великі території і володіючи значними ресурсами і владою. Однак, з розширенням територій і збільшенням впливу, почали з'являтися також внутрішні проблеми і напруга, що в подальшому привели до послаблення імперії.
В XV столітті розпочалася історична ера Османської імперії, коли вона досягла свого піку влади та впливу. Проте, для розуміння розвитку імперії і всіх її рис у цей період варто дослідити більш докладні джерела та спеціалізовану літературу з даної теми.
Пояснення: