Походив майбутній гетьман із заможного козацько-старшинського роду з Чернігівщини. Його батько Леонтій в гетьманському уряді Івана Самойловича дослужився до посади генерального осавула.
Народився Павло Полуботок близько 1660 року. Отримав гарну домашню освіту, згодом – у Києво-Могилянській академії. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло стрімкій кар’єрі. Полуботок швидко став значним військовим товаришем. Це звання надавали відставним козацьким старшинам та найближчому старшинському резерву. Поступово Полуботки почнуть скуповувати землі на території Чернігівського та Переяславського полків. Тут вони успішно розвиватимуть різні промисли, споруджуючи гути, рудні, поташні буди, вироблятимуть скло. Підприємницька активність стане настільки потужною, що переяславські козаки скаржитимуться гетьманові Івану Мазепі, що для збільшення виробництва поташу Полуботок готовий пустити на переробку навіть кістки покійних.
Попри непрості стосунки родини Полуботків із новообраним гетьманом Іваном Мазепою, 1705-го той призначив Павла Полуботка Чернігівським полковником. У Північній війні він не підтримав виступ Івана Мазепи. У листопаді 1708-го, на Глухівській елекційній раді сподівався отримати гетьманську булаву. Переважна більшість присутніх там козаків воліли бачити гетьманом саме Полуботка. Але вирішальне слово залишалося за Петром І, який затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Цар не довіряв Полуботкові, бо «…він дуже хитрий, може Мазепі дорівнятися…». Натомість Полуботок отримав декілька сіл, які належали племіннику Мазепи – Іванові Обидовському. Згодом Любеч з озерами та інші маєтності Івана Мазепи й генерального писаря Пилипа Орика.
Скоро Павло Полуботок став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської Україні. Йому належало понад 3 тисячі селянських дворів, а «двори з хоромами» розкидані по всьому Лівобережжю.
1.Социал-демократия-социальная политика в идейно-политическое течение,возникшее в рамках социализма и впоследствии трансформировавшееся на позиции постепенного совершенствования капитализма с целью утверждения социальной справедливости,солидарности 2.Либералы-представители идейного и общественно-политического течения, объединяющего сторонников представительного правления и свободы личности, а в экономике-свободы предпринимательства. 3.Христианская демократия-автономное от церкви политическое движение, выступающее за решение социальных и экономических проблем при соблюдении христианских принципов.
Войны царя Македонии Александра в союзе с греческими государствами, имевшие целью завоевание Персидской империи. Походу на Персию предшествовало завоевание Греции отцом Александра Филиппом. В период с 357 по 348 год Филипп завоевал все греческие колонии на фракийском побережье. За это время македонянам также покорилась Фессалия, но соединенные силы афинян, спартанцев и ахеян отразили попытку Филиппа проникнуть в среднюю Грецию через Фермопильский проход. В 342 году власть Македонии признали Эвбея, Эпир и Этолия. Это обеспокоило Афины, где диктаторскую власть обрел Демосфен, создавший антимакедонскую коалицию. В 339 году Филипп вторгся в среднюю Грецию. Решающая битва, обеспечившая победу Македонии, произошла в 338 году при Херонее. Против македонян сражались армии Афин, Фив, Коринфа и некоторых других полисов во главе с Демосфеном. С обеих сторон армии насчитывали по 30 тысяч человек. Главный удар нанесло левое крыло македонской армии, которым командовал Александр. Оно разгромило фиванское войско и предопределило общий успех. Лучшая подготовка македонских гоплитов обеспечила им победу. В дальнейшем большинство участников Херонейской битвы приняло участие в походе на Восток. Филипп замышлял войну против Персии - самого богатого государства того времени. Для этой цели Македония в 338 году создала союз всех греческих государств, за исключением Спарты. Но в разгар подготовки похода на Восток, в 337 году, Филипп был убит. Войско возглавил его сын Александр. В 336 году македонский авангард во главе с Парменионом вторгся в Малую Азию. В это время вспыхнуло антимакедонское восстание в Фивах, где оказался в осаде небольшой македонский гарнизон. Узнав об этом, Александр с основной частью армии двинулся в Беотию. Он атаковал Фивы, из цитадели которых совершили вылазку осажденные македоняне. Город был взят, а 30 тысяч фиванцев проданы в рабство. Пока Александр расправлялся с Фивами, Парменион потерпел ряд неудач в борьбе с греческим полководцем Мемноном, служившим царю Дарию, и 335 вынужден был отступить к Геллеспонту. От полного разгрома Пармениона Александр, переправившийся в 334 году в Малую Азию во главе 35-тысячного греко-македонского войска. Персы, хотя и имели флот, значительно превосходящий по числу кораблей флот греков (400 судов против 160 у Александра), не смогли помешать высадке. Македонский царь оставил в Греции 12 тысяч пехотинцев и 1,5 тысячи кавалеристов, чтобы поддерживать свое господство в стране и отражать возможные вылазки Спарты и персидские десанты. В отличие от греко-персидских войн V века до н. э. и Пелопоннесской войны, в новой войне между греко-македонским союзом и Персидской империей господство на море не имело существенного значения для исхода боевых действий. В отличие от Балкан, на территории Малой Азии и Сирии, где проходили первые сражения, производилось достаточно продовольствия, чтобы прокормить армию Александра. Мемнон предлагал не принимать боя с македонским войском, а отступать вглубь страны, уничтожая все запасы фуража и продовольствия. Затем, когда армия Александра ослабнет, полководец предлагал дать ему бой, собрав все войска из восточной части Персидского государства. Однако Дарий не хотел без боя отказываться от богатых малоазийских провинций и недооценивал силу неприятельской армии. Первое сражение произошло у реки Граник в Малой Азии. Здесь Александр столкнулся с наиболее бое частью персидского войска - греческими наемниками. После Пелопоннесской войны наемничество широко распространилось в Греции. Гражданские ополчения к концу этой войны фактически превратились в профессиональные армии. Многие греческие воины за двадцать с лишним лет почти непрерывных боевых действий привыкли к военному ремеслу. Оставшись без работы в родном полисе, они нанимались на службу к персам. Кроме того, в войске царя Дария III, противостоявшем армии Александра, находились и греки из подвластной Персии Малой Азии.
Народився Павло Полуботок близько 1660 року. Отримав гарну домашню освіту, згодом – у Києво-Могилянській академії. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло стрімкій кар’єрі. Полуботок швидко став значним військовим товаришем. Це звання надавали відставним козацьким старшинам та найближчому старшинському резерву. Поступово Полуботки почнуть скуповувати землі на території Чернігівського та Переяславського полків. Тут вони успішно розвиватимуть різні промисли, споруджуючи гути, рудні, поташні буди, вироблятимуть скло. Підприємницька активність стане настільки потужною, що переяславські козаки скаржитимуться гетьманові Івану Мазепі, що для збільшення виробництва поташу Полуботок готовий пустити на переробку навіть кістки покійних.
Попри непрості стосунки родини Полуботків із новообраним гетьманом Іваном Мазепою, 1705-го той призначив Павла Полуботка Чернігівським полковником. У Північній війні він не підтримав виступ Івана Мазепи. У листопаді 1708-го, на Глухівській елекційній раді сподівався отримати гетьманську булаву. Переважна більшість присутніх там козаків воліли бачити гетьманом саме Полуботка. Але вирішальне слово залишалося за Петром І, який затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Цар не довіряв Полуботкові, бо «…він дуже хитрий, може Мазепі дорівнятися…». Натомість Полуботок отримав декілька сіл, які належали племіннику Мазепи – Іванові Обидовському. Згодом Любеч з озерами та інші маєтності Івана Мазепи й генерального писаря Пилипа Орика.
Скоро Павло Полуботок став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської Україні. Йому належало понад 3 тисячі селянських дворів, а «двори з хоромами» розкидані по всьому Лівобережжю.