Развитие России в конце 17 – начале 18 века шло по пути абсолютизма.
Если ранее в России существует Боярская дума и сословно-представительная монархия, то в этот период Россия – абсолютная монархия, то есть император обладает всей полнотой верховной власти, осуществляет максимальную централизацию – буквально все вопросы внутренней и внешней политики решает монарх.
Считается, что абсолютизм закрепился после реформ Петра 1.
Однако, предпосылки были еще с Соборного уложения 1649 года.
Например, в конце 17 века Земский собор уже не собирался, и если при Михаиле Романове местничество только ограничивалось, то в 80е годы 17 века местничество уже полностью отменяется, а армия реорганизуется – появляются полки нового строя.
Начиная с 1674 года черносошные крестьяне больше не записываются в дворяне, начинается подворное обложение.
Затем правление Софьи и ее братьев происходит активная внешняя политика, где о заключении Вечного мира с Польшей в 1686 году Софья ни с кем не советуется, что говорят о тенденциях абсолютизма.
А 1696 года и вовсе началось единовластие Петра 1, он проводил только ту политику, которая была удобна исключительно ему, которую только он видел правильной. Он лично проверял дворян после учебы заграницей, он лично участвовал в построении флота, реализацию своих реформ он проверял лично.
Як штучна імперіальна система управління, Римська імперія намагалася взяти під контроль чим більше людей та регіонів. Це зміцнення імператорської влади в Римській імперії з одного боку, могло призвести до збереження стабільності, зменшення числа конфліктів та війн у регіоні. З іншого ж боку, збільшення політичної та військової влади імператора може вести до порушення прав людей та руйнування демократичних принципів управління.
За період Римської імперії було і позитивне, і негативне. Позитивними наслідками зміцнення імператорської влади можна вважати:
1. Зниження кількості війн та конфліктів у регіоні, що дало римському населенню більшу стабільність та безпеку.
2. Розширення меж Римської імперії дозволило більш відчути себе частиною єдиного політичного та культурного цілого, що благотворно позначилося на культурному розвитку та національній самосвідомості.
3. Однією з негативних наслідків зміцнення імператорської влади була втрата демократичних засад в управлінні. Влада імператорів була нескінченною, а влада органів та установ управління була обмеженою.
4. Імператори диктували імперські закони та часто впливали на релігійні питання, відводячи у владу тільки своїх послідовників.
Таким чином, зміцнення імператорської влади в Римській імперії мало позитивні та негативні наслідки. Якщо з одного боку, воно сприяло зниженню кількості конфліктів та розвитку культури, то з іншого боку, введення нескінченної влади імператорів спричинило втрату демократичних засад та вплив на релігійні питання.