ответ: Основной Конфликт это 2 мировая война
Корни конфликта лежат в начавшейся во второй половине XIX века индустриальной революции в Японии. Развитие капиталистической экономики быстро исчерпало ресурсы собственной японской экономики; существовала настоятельная необходимость в новых рынках сбыта и сырьевых придатках. Первые военные действия состоялись уже в конце XIX века, когда во время Японо-китайской войны 1894—1895 годов Китай, находившийся в составе маньчжурской империи Цин, был разгромлен Японией и принуждён отдать Тайвань и признать независимость (отказаться от протектората) Кореи по Симоносекскому договору.
Движение Сопротивления принимало различные формы: антифашистская пропаганда и агитация, издание и распространение подпольной литературы, забастовки, диверсии и саботаж на предприятиях, выпускавших продукцию для оккупантов, и на транспорте, вооружённые нападения с целью уничтожения предателей и представителей оккупационной администрации, сбор разведывательных сведений для армий стран антигитлеровской коалиции, партизанская война, гражданское неповиновение бежавшим военнопленным и сбитым пилотам. Высшей формой движения Сопротивления было всенародное вооружённое восстание.
Наибольший размах вооруженные действия Движения Сопротивления приобрели в СССР, Польше, Югославии и Греции, а из западноевропейских стран — в Италии. Отдельные отряды, разведывательно-диверсионные и организаторские группы для действий на оккупированных территориях Европы создавались в Великобритании. Самый известный из таких отрядов в 1942 году совершил покушение в Праге на имперского протектора Богемии и Моравии Рейнхарда Гейдриха.
В ряде стран (Франция, Италия, Чехословакия, Бельгия, Дания, Норвегия и др.) между различными политическими течениями в движении Сопротивления устанавливалось сотрудничество в борьбе против оккупантов. В других же случаях (Югославия, Албания, Польша, Греция) находившиеся в эмиграции легитимные правительства этих стран при поддержке британского Управления специальных операций создавали на оккупированных государствами фашистского блока территориях своих стран собственные организации Сопротивления, а левые силы Сопротивления, которые поддерживал СССР, их не признавали. В этих странах ещё до окончания Второй мировой войны фактически началась гражданская война.
Объяснение:
У XVI ст. майже всі арабські країни були завойовані турками. Першими втратили свою політичну незалежність Сирія (до її складу входили також Палестина та Ліван) і Єгипет. До турецького завоювання в цих країнах панували мамлюки, зорганізовані у військово-феодальну касту, очолювану мамлюцьким султаном, резиденція якого перебувала в Каїрі.
* Мамлюки, мамелюки – гвардійці єгипетських султанів, що набиралися з XIII ст. з рабів тюркського та кавказького походження. В 1250 р. мамлюки-беї захопили владу і самостійно правили аж до завоювання Єгипту турками (1517 р.); фактично вони зберігали панівне становище в Єгипті до поч. 19 ст., коли були винищені єгипетським правителем пашею Мухаммедом Алі.
Турецька армія під проводом Селіма І вторглася до Сирії влітку 1516 р. Військо мамлюцького султана Кансу Турі зазнало цілковитої поразки у битві при Халеба (Алеппо), сам султан загинув під копитами коней охопленої панікою армії. Проти турецької вогнепальної зброї безсилими виявилися не лише мамлюцька кіннота, але й старовинні рукописи Корану, винесені мамлюками на поле бою. На поч. 1517 р. армія Селіма І вступила в Каїр. Згодом виникла легенда про передачу турецькому султану титулу і прерогатив халіфа всіх мусульман халіфом Мутеваккілем, який жив у Каїрі і перебував у придворному штаті мамлюцького султана. Так чи інакше, Селім додав до свого титулу почесне звання "слуга обох святих міст", тобто Мекки і Медіни. Династія Османів зайняла провідне становище в мусульманському світі.
Із встановленням турецького панування в Сирії і Єгипті відбувся перерозподіл земельної власності: колишні противники турків частину своїх володінь втратили, і, навпаки, ті феодали, що вчасно перекинулися на сторону переможців, були щедро винагороджені турецькими властями. Жодних змін у феодальних відносинах та феодальному ладі цих країн не сталося.
За турецького панування Сирія поділялася на чотири провінції – пашалики з центрами у Дамаску, Тріполі, Сайді та Халебі. В Халебському пашалику отримали наділи турецькі військові феодали, в усіх інших продовжували панувати арабські феодали, які ставали васалами турецьких пашів. Паша був ставлеником султана в тому чи іншому пашалику, представником центральної султанської влади. В його розпорядження надходили кошти від податків, митних та інших зборів з місцевого населення. Частина цих коштів переводилася до Істамбулу у розпорядження центрального уряду, а на решту паша мав утримувати чиновницький апарат і військо, яке складалося з яничар і сипахіїв. Султани і паші повинні були зважати на авторитет і вплив арабських феодальних родів. Для цього завойовники усіма доступними засобами сіяли розбрат в місцевому середовищі, нацьковуючи арабів один на одного
Объяснение: